Дружина бійця з Тернопільщини: “Кожен день чекаючи дзвінка, молишся на телефон…”
Кременчанка Лідія Макаренко-Іванюта розповіла як відпускала, чекала та молилась за свого чоловіка на війні.
“Сьогодні вночі мій чоловік знову поїхав в зону АТО. Всім нам важко, але більшість українців вже звикли до щоденної статистики вбитих, ранених і взятих у полон.
Людина звикає до всього, навіть до жахів війни. Я ніколи не сприймала серйозно професію чоловіка, його робота військового у мене викликала асоціацію із рухом толкіністів (форма, устав, звання, і.т.п.). Адже у мене, як і в більшості сучасної молоді інші стереотипи про успішних людей. Можливо, він і через це при першій можливості пішов на пенсію (у нас різниця у віці 12 р.).
Займався бізнесом, пізніше я ходила на роботу, а він дома доглядав нашу донечку. Все було просто чудово! Мій чоловік прекрасно справлявся із цією місією. Він терплячий, спокійний, неконфліктний. Тато для донечки – все, і це взаємно! Повна ідилія.
І тут почалася війна. Я знала, що він не зможе всидіти дома. Я була впевнена, що він зробить все можливе, щоб бути там де вирішується доля нашої держави. Хоч він ніколи не бив себе в груди, який він щирий патріот! Просто зібрався і поїхав на війну. Не чекав повістки, не ховався за свої хвороби чи малу дитину.
Війна забирає життєві сили, він схуд, посивів, змарнів. Дуже важко зустрічати і проводжати на фронт кохану людину. Тут слова зайві. Просто кожен день чекаючи дзвінка, молишся на телефон. Почуєш голос у телефоні, значить день прожито. І так кожен день, щохвилини живеш новинами з фронту”, – розповіла жінка.