Інформаційний простір Тернопілля

Прочитавши блог на одному із тернопільських сайтів, сказати, що були шоковані – це нічого не сказати. Сам заголовок «Гуртожитське «побуховисько» у Тернополі» вже шокував. Проте ми все ж сподівались побачити у ньому якусь критику розбещеності гуртожитського життя, осудження безконтрольності більшості студентів, які проживають у гуртожитку. Ну все, що завгодно, але не те, що довелось нам прочитати.

Кинувши оком на перше речення та пробігшись похапцем по інших, довелось себе заставити прочитати цей «недоматеріал» (ви вже вибачайте, але інакше його назвати язик не повертається).

Шокувало найперше те, що авторкою цього шедевру є дівчина – Христя МВ, а значить – в майбутньому чиясь дружина і матір. У своїй розповіді вона без зайвої цензури і скромності описує всі «прєлєсті» гуртожитського життя. За її детальним описом всього, що відбувається за стінами другого дому студентів, можна зробити висновок, що їх нічого, окрім «водяри», пива і чіпсів у цьому житті не цікавить.

Але якщо і цих розваг замало, то можна сходити на дискотеку. Для цього навіть п’яному багато розуму не треба. Дівчина для усіх наводить настанови: дівчатам лише треба “заштукатуритись”, і ти – вже ляля, а для хлопців головне –це встояти на ногах. Ну і на завершення вона люб’язно називає всіх “не таких”, як вона, студентів «задротами».

Чесно вам скажу: якби не журналістська цікавість, нас точно б не вистачило на те, щоб дочитати цей “брєд” до кінця. У нас склалося таке враження, що все це авторка писала в нетверезому стані під час чергової веселої забави у своєму гуртожитку. А після осилення «сповіді» цієї юної дами, виникло лише два запитання: куди котиться наша молодь і куди дивляться редактори тих сайтів, які публікують такі розповіді?

І ви знаєте навіть страшно шукати відповіді на ці запитання. Але все ж доводиться. Про сучасну молодь говорити можна багато. І, мабуть, ви скажете, що кожне покоління буде незадоволене наступним. Але, здається, такої моральної деградації, яку переживають молоді люди сьогодні, світ ще не бачив.

Основна риса, яка об’єднує сучасну молодь – це байдужість. Про яке майбутнє цієї країни можна говорити, маючи таку перспективу?! Та й взагалі чи може йти мова про майбутнє, коли ні про який завтрашній день, а тим більше – про рік, сучасне покоління не задумується, їхній максимум – це плани на вечір. Звісно, навіщо взагалі думати про такі серйозні речі. Батьки, які горбатяться за копійки в Україні, щоб вивести свою дитину в світ, навіть не здогадуються, що інтереси їхніх чад не такі важливі, як у «предків». Чи ще краще, коли батьки за кордоном, які не сьогодні-завтра підкинуть свіжу партію «зелененьких» чи «євриків», а далі – гуляй, душа, до наступної «получки».

Страшно стає, коли усвідомлюєш, що ця молодь, яка сидить днями і ночами у барах-нічних клубах і фотографується на новенькі айфони в туалетах, а потім звітує перед тисячами друзів про своє насичене життя у соціальних мережах, вже завтра вчитиме, лікуватиме нас, керуватиме країною… Та ще страшніше стає, коли усвідомлюєш, що це вже нікого не дивує. Хіба дивина для нас дівчина із сигаретою чи пляшкою міцненького в руках, хіба дивина – хлопець, який ставиться до тієї ж дівчини, як бидло? Про які моральні якості ми тут з вами говоримо?! Про які сімейні цінності? І це стосується обох статей. Процес деградації пройшов без дискримінації…

Звісно, можна знайти винних і у цій ситуації. Можна звинуватити недолуге керівництво країни, батьків, які покинули своїх дітей напризволяще, телебачення, яке пропагує насильство і т.д. Психологи можуть сказати, що ці діти почуваються самотніми у сучасному світі, шукаючи порятунку у своїх соцмережах. Але давайте будемо дивитися правді в очі: у кожної адекватної людини є вибір, як прожити власне життя. То, може, варто нарешті змінювати не статуси в контактах, а своє життя, може, варто не спілкуватись он-лайн, а прогулятись з друзями у парку, а замість чергового походу у бар прочитати книгу? Вибір – за вами.

***

Ну і насамкінець хочеться також згадати і про місцеві сайти. Розмову про них ми недаремно завели на початку нашого матеріалу. Ми не будемо говорити про якісь високі журналістські ідеали і форми, бо не маємо такого морального права. Але, погодьтеся, публікувати на своїх інтернет-сторінках розповідь дівчини, яка елементарної грамоти не знає, а про зміст публікації ми вже змовчимо, означає себе не поважати. Хоча, якщо взяти до уваги те, що 90% інформації на всіх тернопільських інформаційних сайтах подають із помилками, і таке враження, що навіть не читаючи, про що і як пишуть, а потім отримують за ці публікації нагороди за громадське просвітлення, то все стає очевидним. Як уже говорилося, у кожного є вибір…

 ***

Звісно, нормальна свідома молодь і достойні журналісти у нашій країні і у нашому місті є. Тільки авторитету і впливу вони великого не мають – у ХХІ століття свої цінності. Але давайте вилазити вже зі своїх схованок і щось змінювати, поки ще не стало зовсім запізно.

 P.S. Для тих, хто виявить бажання ознайомитися із повним текстом розповіді про гуртожиські будні, наш сайт розміщує копію матеріалу Христі МВ, так би мовити, для наочності.