Інформаційний простір Тернопілля

Червень – гаряча пора для університетів: студенти вчаться, здають сесію і … платять хабарі.

Про це свідчать результати соціологічного дослідження, здійсненого донецькою громадською організацією «Регіональне об’єднання молоді».  Так, 87% опитаних молодих людей, які не отримують стипендії, згодні запропонувати хабар викладачу.

Без збою

Думаємо, не помилимося, якщо скажемо, що ситуація із хабарництвом у тернопільських вишах нічим не відрізняється. І тут у хід йдуть різні види «вдячності» – від прямого хабарництва, тобто отримання конкретної суми грошей, до непрямого – через продаж викладачами власних підручників і передплачування нікому непотрібної макулатури – журналів і газет.

Звісно, ніхто вголос не говоритиме про хабарництво. Але між собою студенти діляться інформацією до кого звернутися, щоб покращити оцінку чи скільки дати «на лапу», щоб позбутись перездачі заліку чи екзамену. Проте більшість «шифрується» так, ніби нікому нічого про це невідомо.

У більшості вишів, окрім того, вже давно вибудувана вертикальна модель корупційний відносин. І працює вона, як злагоджений механізм, який, на жаль, чомусь усіх влаштовує.

Проти «системи» не попреш

Чому студенти відкрито не скаржаться на факти корупції, питання інше. Якщо одні кажуть, що це не змінить ситуацію на краще, інші вважають, що подібні скарги лише нашкодять їхньому перебуванню у виші, то для деяких студентів – це причина нічого не вчити, адже набагато простіше покласти у «заліковку» кілька сотень «зелених», ніж стирчати на парах і сидіти в бібліотеках.

На жаль, в останній час корупція стала дуже зручним способом «вижити» і викладачам, і студентам. Ті, хто «гризе» «граніт науки» знайшли спосіб компенсувати своє ледарство таким зручним способом. Фактична безкарність та безбоязність розв’язують руки учням, адже практично не чутно про випадки, коли б за хабар карали студента.

Та й навіть, якщо хтось в душі протестує проти хабарництва, то далі слів діло не йде. Студенти, які справді вчаться, обурюються, що деякі викладачі вимагають грошової «винагороди» за надані знання, але не відмовляються платити, бо бояться. Та і якщо вся група вирішила не «парити» нерви на екзамені і заплатити, то якось не пасує йти проти «системи» і бути білою вороною.

І якщо на стаціонарі ще так-сяк можна «зекономити», не заплативши за один-два предмети, то «заочникам» у цьому плані практично не залишається вибору.

Тому не дивно, що диплом у нас вважається лише папірцем, а не мірилом знань. Формальні вимоги до рівня навчання і бюрократія у ВНЗ – тому підтвердження.

***

Вчитись і не платити хабарі – це не щось із області фантастики. Просто треба перестати лінитися і інколи заглядати у підручник, і не жити «стадним інстинктом»: плачу, бо всі так роблять. А інакше нема чого скаржитись на корупцію.