Інформаційний простір Тернопілля

Приватне акціонерне товариство “Лановецьке хлібоприймальне підприємство” заплатить 153 430,94 гривень в якості відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Як стало відомо Інфопростору, відповідне рішення ухвалив Господарський суд Тернопільської області.

Заступник керівника Кременецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Приватного акціонерного товариства “Лановецьке хлібоприймальне підприємство” про відшкодування збитків, завданих порушенням вимог природоохоронного законодавства у розмірі 153 430,94 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на те, що відповідач, всупереч ст.11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, проводить свою господарську діяльність з порушенням порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Листом №2513/39/01/36-2017 від 21.06.2017, отриманим Державною екологічною інспекцією 27.06.2017 за №1470, Управління захисту економіки в Тернопільській області Національної поліції України повідомило контролюючий орган про звернення громадянина ОСОБА_3 щодо можливих порушень вимог природоохоронного законодавства посадовими особами ПАТ “Лановецьке хлібоприймальне підприємство”.

За наслідками розгляду цього звернення, на виконання наказу №208 від 27.06.2017 та направлення на проведення позапланової перевірки №333 від 27.06.2017, у присутності посадової особи суб`єкта господарювання – директора. Інспекцією було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ПАТ “Лановецьке ХПП”, за адресою: 47400, м. Ланівці, вул. Залізнична, 40.

При цьому перевіряючими було встановлено, що господарське товариство надає послуги зі зберігання та обробки зерна (займається прийманням, зберіганням, сушкою, відвантаженням і очисткою зерна). В технологічних процесах задіяні виробничі дільниці від яких мають місце викиди забруднюючих речовин. Основними джерелами утворення забруднюючих речовин є: сепаратор; зерносушки (2 шт.); норія; котел ДКВР-2,5/13 (2 шт.) паливо природній газ; приймальний лоток (2 шт.); завальна яма.

Як вбачається із акту перевірки, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел на день проведення перевірки не здійснювалось, зерносушка не працювала, опалення адмінприміщення проводилось електричними обігрівачами.

Водночас, за наданими ПАТ “Тернопільгаз” довідками №11/790 від 28.07.2017 та №11/207 від 20.02.2018 слідує, що ПАТ “Лановецьке ХПП” за період з 01.09.2015 по 30.06.2017 використало 340,997 тис.куб.м. природного газу, а за період з 01.07.2017 по 01.02.2018 169,348 тис.куб.м.

За твердженням екологічної інспекції весь цей природний газ було використано хлібоприймальним підприємством на зерносушку. Наведену обставину підтвердив також керівник відповідача Шевчук М.П. у судовому засіданні 10 липня 2019 року.

Поряд із цим, посадовими особами контролюючого органу було з`ясовано, що термін дії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6123810100-4 від 13.08.2013 року закінчився 13.08.2015 та на день проведення перевірки не продовжений.

Таким чином, акціонерне товариство проводило викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел у виробничий сезон без дозвільних документів.

За наслідками перевірки Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області видано відповідачу припис №3-1/2277 від 07.07.2017, яким зобов`язано ПАТ “Лановецьке ХПП” до 01.12.2017 отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів.

Окрім цього, на виконання листа управління захисту економіки у Тернопільській області №2513/39/01/36-2017 від 21.06.2017 Держекоінспекцією складено розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних акціонерним товариством державі за період з 01.09.2015 по 30.06.2017, згідно якого сума збитків складає 116 688 грн.

19.08.2017 СВ Лановецького ВП Кременецького ВП ГУНП у Тернопільській області відкрито кримінальне провадження №12017210130000208.

В подальшому, на виконання вимог листа слідчого СВ Лановецького ВП №401 від 21.02.2018, Держекоінспекцією проведено розрахунок збитків, заподіяних державі внаслідок наднормативних викидів ПАТ “Лановецьке ХПП” за період з 01.07.2017 по 01.02.2018, розмір яких склав 57 786 грн.

На підставі постанов від 17.10.2017 та від 22.03.2018 слідчого відділення Лановецького ВП Кременецького ВП ГУ Національної поліції в Тернопільській області лейтенанта поліції Мамчура В.В. було призначено судово-економічні експертизи у кримінальному провадженні №12017210130000208.

За наслідками проведених досліджень судовими експертами було встановлено, що розмір завданих відповідачем збитків за період з 01.09.2015 по 30.06.2017 складає 102 508,27 грн (а не 116 688 грн), а за період з 01.07.2017 по 01.02.2018 50 922,67 грн (а не 57786 грн).

31.08.2018 слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017210130000208, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Враховуючи закриття кримінального провадження, Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області, за результатами проведеної 30.06.2017 перевірки, 28.09.2018 було складено протокол про адміністративне правопорушення №002079 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №41 від 28.09.2018, згідно якої директора визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.78 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136 грн.

Дана постанова посадовою особою відповідача у встановленому законом порядку оскаржена не була, а штраф у розмірі 136 грн сплачений винуватцем в добровільному порядку, що підтверджується платіжним дорученням №546 від 04.10.2018, належним чином завірена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Таким чином, як стверджують прокурор та позивач, відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря за відсутності дозволу, а завдані державі збитки в добровільному порядку не відшкодував, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до Господарського суду Тернопільської області.

Дослідивши подані учасниками цього спору докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити в повному обсязі, з наступних міркувань.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф. В. проти Франції” (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України ).

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України “Про прокуратуру”, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень – він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції в Тернопільській області в суді, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, Кременецька місцева прокуратура звернулася до Державної екологічної інспекції в Тернопільській області із запитами №64/1007-вих.18 від 05.12.2018 та №64/1069-вих.18 від 28.12.2018, якими просила надати інформацію про те, чи вживались Держекоінспекцією заходи щодо стягнення з ПАТ “Лановецьке ХПП” спричинених державі збитків в сумі 153 430,94 грн.

Разом з тим, згідно листів №1-1/4412/2816 від 18.12.2018 та №1.2-1-05-164/52 від 16.01.2019 на запити прокуратури інспекція повідомила, що згідно плану державного нагляду (контролю) на 2019 рік в період з 17.09.2019 заплановано проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного ПАТ “Лановецький ХПП”, за результатами якої будуть розраховані заподіяні державі збитки за період викидів забруднюючих речовин без дозволу та пред`явлена претензія для їх відшкодування.

Вказане твердження ґрунтується на тому, що для правильного нарахування заподіяних державі збитків, необхідно врахувати всі наявні на Підприємстві джерела викидів, такі як: сепаратор елеватора, башмаки норії, завальна яма, зерно сушка, пост електрозварювання.

Однак, при цьому суд зазначає, що, як посадовими особами контролюючого органу у матеріалах перевірки, так і директором відповідача у судовому засіданні 10.07.2019 року констатовано, що єдиним джерелом, яким з 01.09.15 р. по 01.02.2018 року використовувався природний газ, а відтак і здійснювалися спірні викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря, була зерно сушка.

Таким чином, на переконання суду, результати додаткової перевірки інших джерел викидів (сепаратор, завальна яма, тощо) жодним чином не впливатимуть на розмір збитків чи масу забруднюючої речовини, що викинута в атмосферне повітря при спалюванні природного газу саме зерно сушкою. А тому, посилання позивача на необхідність проведення повторної перевірки і подальше звернення до господарського товариства із претензією про відшкодування збитків, є недоречним.

Окрім того, в ході розгляду справи Інспекція неодноразово посилалася на те, що неможливість звернення її як уповноваженого органу до господарського суду за захистом інтересів держави зумовлена відсутністю коштів на сплату судового збору. Разом з тим, контролюючим органом долучено до матеріалів справи виписки по рахунках, станом на 16.01.2019 та 14.03.2019 (дата складання позовної заяви прокуратурою), згідно яких на рахунку Екоінспекції відповідно були наявні кошти в сумі 5 000 грн та 7 106,51 грн. А в додаткових поясненнях від 08.07.19 р. №1-1-21-2531, відомості яких підтверджуються доданими виписками з рахунку, контролюючий орган повідомляє, що в період з 30.06.17 по грудень 2018 року у нього були також наявні кошти на рахунках для сплати судового збору, однак позов Інспекцією не заявлявся. Як наслідок, вказана обставина (необхідність сплатити судовий збір при зверненні до суду) не могла слугувати перешкодою для подання позову до суду екологічною інспекцією, а відтак всі посилання останньої з даного приводу, судом оцінюються критично.

Поряд із цим суд зважає і на те, що за наслідками перевірки контролюючим органом 07.07.2017 року суб`єкту господарювання було внесено припис про усунення порушень та встановлено термін його виконання до 01.12.2017 року. Однак, незважаючи на невиконання ним в повному обсязі та у встановлений строк даного припису, неподання акціонерним товариством до екологічної інспекції жодного інформації щодо цього (пояснення представника позивача у судовому засіданні 16.07.2019 року, зафіксовані технічною фіксацією), будь-яких позапланових заходів державного контролю ( п.6 ч.1 ст. .3 Закону №1728-VIII) щодо суб`єкта господарювання екологічною інспекцією вжито не було. Хоча за статтею 4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб`єкта господарювання згідно із законом.

Суд зважає також на те, що статтею 20-2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” територіальним органам Державної екологічної інспекції України надано право пред`являти претензії про відшкодування збитків, завданих державі, внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У спірних правовідносинах факт такого порушення контролюючим органом зафіксовано, розмір збитків обраховано, однак жодних претензій щодо їх відшкодування не сформовано та суб`єкту господарювання не надіслано.

З наведеного в сукупності слід зробити висновок, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначає, що Державною екологічною інспекцією не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 19.07.2018 у справі №822/1169/17.

Щодо фактичних обставин справи , встановлених судом, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Частиною 1 статті 40 вказаного Закону обумовлено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Статтею 153 Господарського кодексу України встановлений обов`язок суб`єктів господарювання при здійсненні господарської діяльності здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання.

Згідно зі ст. 31 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” з метою встановлення комплексу обов`язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки проводяться екологічна стандартизація і нормування.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

За статтею 10 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” підприємства, установи, організації та громадяни – суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані, зокрема, здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів.

Відповідно до вимог статті 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання відповідного дозволу.

Єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлений Порядком проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302.

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі – дозвіл) – це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі – суб`єкт господарювання1) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Як підтверджено матеріалами справи, зокрема актом перевірки Держекоінспекції у Тернопільській області, відповідачем здійснювалися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами без відповідного дозволу, що є порушенням вимог ст.ст. 10, 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”.

Згідно ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно приписів ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, згідно зі статтею 41 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Здійснюючи правову оцінку спірних правовідносин, суд вказує, що предметом доведення у даній справі є, перш за все, встановлення наявності чи відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, які спричинили заявлені позивачем збитки.

Статтею 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено принцип необхідності повної компенсації шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Оскільки відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, збитки, завдані державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/5858/17 та від 22.05.2018 у справі № 910/15305/17.

Суд не приймає до уваги доводи акціонерного товариства про відсутність в його діях вини у заподіянні шкоди та протиправної поведінки, як необхідних умов для застосування до нього встановленої законодавством відповідальності, у зв`язку з тим, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на отримання дозволу.

Протиправною поведінкою є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: – протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; – шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач знав про неможливість здійснення господарської діяльності по використанню зерносушки, яка є стаціонарним джерелом забруднення атмосферного повітря, без відповідного дозволу, проте здійснював таку діяльність, що є порушенням ст.ст. 10, 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”. Вчинення відповідачем дій, направлених на одержання дозволу, не давало йому права на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за його відсутності. Адже, суб`єкт господарювання повинен був заздалегідь подбати про продовження строку дії дозвільних документів, не здійснювати шкідливих викидів у атмосферне повітря, а у разі такого здійснення відшкодовувати завдану шкоду у повному обсязі. Дії відповідача є протиправними та вчинені з його вини (забруднення атмосферного повітря за відсутності відповідного дозволу), такими діями заподіяні збитки, які підлягають відшкодуванню (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/5858/17, від 22.05.2018 у справі 910/15305/17, від 10.07.2018 у справі № 904/12434/16).

Порядок визначення розміру збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб), наведено у Методиці. Заявлені до стягнення збитки в сумі 153 430,94 грн нараховані відповідно до цього нормативно правового акту .

Згідно пункту 4.1. Методики, розмір відшкодування збитків за наднормативний викид однієї тонни забруднюючої речовини в атмосферне повітря розраховується на основі розміру мінімальної заробітної плати, установленої на час виявлення порушення, помноженої на коефіцієнт 1,1, з урахуванням регулювальних коефіцієнтів (додатки 1, 2) і показника відносної небезпечності кожної забруднюючої речовини. Розмір збитків розраховується за відповідною формулою (12).

Як вбачається із наявних в матеріалах справи довідках ПАТ по газопостачанню та газифікації №11/790 від 28.07.2017 та №11/207 від 20.02.2018, ПАТ “Лановецьке ХПП” за період з 01.09.2015 по 30.06.2017 використало 340,997 тис.куб.м природного газу, а за період з 01.07.2017 по 01.02.2018 169,348 ти.куб.м.

Прокуратурою при зверненні до суду з даним позовом, взято до уваги розрахунки, які надавались Держекоінспекцією після проведення позапланової перевірки. Однак, остаточний розмір збитків на суму 153 430,94 грн визначено за результатами проведених судово-економічних експертиз.

Так, експертом у висновку №1074/17-22 від 14.11.2017 визначено, що було викинуто в атмосферне повітря 1,240 тонн оксиду вуглецю та 0,347 тонн діоксиду азоту, чим завдано за період з 01.09.2015 по 30.06.2017 збитки на суму 102 508, 27 грн, а за період з 01.07.2017 по 01.02.2018 50 922,67 грн (висновок експерта №425/18-22 від 27.03.2018).

Перевіривши розрахунок збитків в розмірі 153 430,94 грн, суд дійшов висновку про те, що його виконано відповідно та з дотримання вимог Методики.

На посилання відповідача про те, що Окружним адміністративним судом м. Києва 02 серпня 2018 року винесено рішення у справі №826/3820/18, яким визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №639 від 10 грудня 2008 року “Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря” суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Наведена правова норма викладена і у зазначеному вище судовому акті.

Частиною 2 статті 255 КАС України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційною інстанцією у справі №826/3820/18 постанову було прийнято 10 грудня 2018 року, а відтак саме із вказаної дати рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Як наслідок суд констатує, що на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі вчинення відповідачем правопорушення, здійснення розрахунку позивачем та проведення судово-економічних експертиз, наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 10.12.2008 №639 був чинним, відтак була чинною і Методика. А тому, визначення розміру збитків відповідно до вказаної Методики є правомірним.

Доводи господарського товариства про відсутність врегулювання законом спірних правовідносин про стягнення з відповідача шкоди на користь позивача суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що статтями 68-69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та статтями 10, 11, 33, 34 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” передбачено правове регулювання відповідальності та можливість стягнення шкоди за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин без спеціального дозволу. Аналогічні за змістом правові позиції щодо цього, викладені Верховним Судом у постанові від 18.03.2019 року у справі №910/23296/17.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України” зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

На підставі викладеного в сукупності, суд погоджується з доводами прокуратури і позивача та вважає, що внаслідок вчинення акціонерним товариством правопорушення у природоохоронній сфері, яке полягало у здійсненні ним своєї господарської діяльності, пов`язаної з викидами забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря, без отримання відповідного дозволу, державі були завдані збитки у розмірі 153 430,94 грн, які в силу закону відповідач повинен відшкодувати у повному обсязі. Відтак позовні вимоги слід задовольнити.

Тож суд вирішив стягнути з Приватного акціонерного товариства “Лановецьке хлібоприймальне підприємство” 153 430 (сто п`ятдесят три тисячі чотириста тридцять) грн 94 коп. збитків, зарахувавши вказані кошти на рахунок з подальшим перерахуванням:

– 30% – до спеціального фонду Державного бюджету України;

– 20% – до спеціального фонду обласного бюджету Тернопільської обласної ради;

– 50% – до спеціального фонду місцевого бюджету Лановецької об`єднаної територіальної громади Лановецького району Тернопільської області.