Інформаційний простір Тернопілля

Більше десяти мільйонів гривень сплатить Служба автомобільних доріг в Тернопільській області приватній фірмі в якості індексації боргу, пені та відшкодування витрат на сплату судового збору.

Про це стало відомо Інфопростору.

Йдеться про борг за об’їзну міста Кременця, яку ще називають “Клименковою дорогою”.

У 2012 році аби підвищити рейтинг провладного кандидата в народні депутати по “північному” округу влада почала створювати видимість ремонту доріг. Причому всі заслуги приписувались саме кандидату-парашутисту. Насправді він до цього не мав жодного відношення, окрім кредитування за чималі відсотки Тернопільського облавтодору.

Серед “заслуг” Клименка було проведення ремонту й об’їзної дороги в Кременці.

Підрядником Служба автомобільних доріг в Тернопільській області визначила ТОВ “Луцькавтодор-Сервіс”. Свіжий асфальт справді виглядав вражаючи, але вже через декілька тижнів на дорозі з’являлися очевидні дефекти. Так як грошей в бюджеті не було, Служба автодоріг не спішила платити, а після Революції гідності взагалі чиновники заявили, що покривати витрати приватного підрядника ніхто не буде. Звісно, справа зайшла в судову тяганину. Декілька років тому Служба автодоріг та деякі громадські організації розігнали в ЗМІ хвилю “великої перемоги”. Начебто, суд став на бік держави та кошти з бюджету перераховуватись не будуть.

Та це було не остаточне рішення суду. В подальшому підрядник домігся не лише судового рішення про сплату основного боргу, але й штрафних санкцій.

Врешті, Господарський суд Тернопільської області під кінець минулого року прийняв рішення Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Тернопільській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцькавтодор-Сервіс” – 2 010 598 грн 61 коп 3% річних, 7 896 517 грн 15 коп індексації основного боргу (інфляційних нарахувань) та 148 606 грн 74 коп. в повернення сплаченого судового збору. Це рішення суду вже набрало законної сили.

Наголошуємо ще раз! За ці понад 10 мільйонів гривень не зроблено жодного клаптика нової дороги, не відремонтованого старої, не здійснено обслуговування дорожнього покриття, не виконано будь-яких інших робіт. Це компенсація з бюджету за невчасну оплату по договору.

Судом встановлено, що відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч.5 ст.11 ЦК України).

Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як слідує з матеріалів справи, 12 липня 2012 року між Службою автомобільних доріг у Тернопільській області (далі – Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Луцькавтодор-Сервіс” (далі – Учасник) укладено Договір №34с з Додатковими угодами до нього: №1 від 19.07.2012, №2 від 21.08.2012, №б/н від 27.07.2012 та №4 від 15.01.2014, якими внесено зміни щодо строку (терміну) виконання робіт, місцезнаходження та реквізитів сторін (далі Договір).

За умовами укладеного Договору, Учасник взяв на себе зобов`язання у 2012 році виконати роботи – поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення М-19 Доманове (на Брест) Ковель Чернівці Тереблече (на Бухарест) на ділянці км 246+800 до км 259+549 (обхід м. Кременець), номенклатура, асортимент та кількісні характеристики яких визначено відповідно до додатків до Договору. Обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. А Замовник, в свою чергу, зобов`язався прийняти і оплатити такі роботи поетапно, після підписання Сторонами акта форми КБ- 2в і довідки форми КБ3 (п.п. 1.1-1.3, 4.1 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору Сторони погодили, що розрахунки за виконані роботи здійснюються шляхом перерахування коштів на рахунок Учасника, до рахунку додаються акти приймання-передачі виконаних робіт форми КБ2в і довідки форми КБ3.

Пунктами 4.3, 4.4 Договору також передбачено, що Замовник виконує свої зобов`язання лише в межах фактичних надходжень коштів (відкритих асигнувань (виділених коштів)) та лише у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Наведене свідчить про те, що між сторонами у справі виникли договірні відносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору будівельного підряду, укладення та виконання якого регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Господарського кодексу України (далі ГК України), Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМ України №668 від 01.08.2005 (в редакції постанови №1390 від 28.12.2011), які є обов`язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників), та державними будівельними нормами та стандартами.

Вказані обставини також встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2018 року у справі №921/528/15-г/4, яким задоволено позов ТОВ “Луцькавтодор-Сервіс” в частині стягнення зі Служби автомобільних доріг у Тернопільській області 22 345 839 грн основного боргу (у зв`язку із неналежним виконанням останньою Договору №34с від 12.07.2012 в частині проведення оплати за виконані роботи), а також 369 165,50 грн 3% річних (нарахованих за період з 24.10.2014 по 12.05.2015) та 9 815 914,74 грн інфляційних нарахувань (нарахованих за період з листопада 2014 по квітень 2015 року).

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2018 року у справі №921/528/15-г/4 залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019, а також постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2019 року, отже набрало законної сили.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України та ст.193 ГК України, сторони повинні належним чином та в установлений договором чи законом строк виконувати взяті зобов`язання, і кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у Постанові пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань”, а також неодноразово наводилась у постановах Верховного Суду, зокрема від 23.07.2019 у справі №910/4519/18).

Відповідно до статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Як свідчать матеріали справи, відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем по оплаті вартості виконаних робіт за Договором №34с від 12.07.2012 на суму 22345839 грн, яке мало бути виконане до 23.10.2014 (що встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2018 року у справі №921/528/15-г/4).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п.7 Постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Таким чином, оскільки станом на дату звернення із даним позовом, вищезазначене грошове зобов`язання на суму 22345839 грн, що виникло з договірних відносин, відповідачем не виконано, у зв`язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2017 у справі №918/329/16, від 23.07.2019 у справі №910/4519/18).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи існування прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача, керуючись положеннями ст.625 ЦК України, а також позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2011125,50 грн 3% річних за період з 18.09.2016 по 17.09.2019, а також 7910427,00 грн індексації основного боргу (інфляційних нарахувань) за період з жовтня 2016 по серпень 2019 (за попередні 3 роки до дня подання позову).

Перевіривши за допомогою програми “ЛІГА:ЗАКОН” надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає правомірним нарахування відповідачу 2 010 598 грн 61 коп 3% річних та 7 896 517 грн 15 коп індексації основного боргу (інфляційних нарахувань), а позов в даній частині є таким, що підлягає до задоволення як обґрунтований, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем.

В частині стягнення 526,89 грн 3% річних та 13909,85 грн інфляційних нарахувань в позові відмовляється, як надмірно заявлених.

При цьому, судом відхиляються як необгрунтовані доводи відповідача щодо необхідності застосування до даних правовідносин положень Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та щодо відсутності бюджетних коштів на погашення заборгованості перед позивачем, виходячи з такого.

Так, статтею 1 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” визначено, що останній встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України “Про виконавче провадження,” та особливості їх виконання.

Положеннями ст.5 вказаного Закону, на яку посилається відповідач, передбачено виплату стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду у випадку, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону.

Поряд з цим, даний спір виник із договірних відносин, що виникли між сторонами, і стосується невиконання саме відповідачем, як боржником, взятих на себе грошових зобов`язань за договором, застосування до відповідача відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, а не виник безпосередньо у зв`язку із виконанням судового рішення.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності боржника за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18). При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України “Про виконавче провадження”, і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Як вже зазначалось вище, за змістом статей 598, 599 ЦК зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором чи наявність відповідного виконавчого документу, не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Норма ст.625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/11249/17).

Згідно ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відносини, які виникли між сторонами, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників і регулюються актами цивільного законодавства України. Відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати свідомо взяте ним зобов`язання за договором (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №915/13/17).

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, які є джерелом права згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 та у справі “Бакалов проти України” від 30.11.2004 зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правоохоронні органи мали б оцінити таку “ефективність” менеджменту в Службі автомобільних доріг в Тернопільській області та знайти конкретних винуватців в тому, що належних доріг і далі немає, а бюджетні кошти розтікаються невідомо куди.

Нагадаємо, нещодавно ми повідомляли про черговий кримінальний скандал з розтратою бюджетних коштів на ремонт доріг.