Я так її, я так люблю, мою Україну убогу…

Ці слова Тараса Шевченка, що стали назвою для нашої виставки, написані Шевченком в 1847 році ще в молодому віці і найбільше характеризують його творчість. Безмежна любов до неньки України, надія на кращі часи, звільнення від кріпацтва та віра в божу благодать для українського народу пронизує всі твори великого Кобзаря.

Він – наша слава і гордість, наша історія. Він наш пророк і суддя. Він – наш учитель і духовний стержень українства. У фундаменті сучасної української національної культури лежить надійний моноліт – Тарасове слово. В ньому правда і мудрість, добро і краса. Тож припадаємо щодня до поезії Кобзаря, як спраглий до криниці, бо вона невичерпна. Вона вірна і вічна. Ім’я Тараса Шевченка стало символом нашого народу.

В грудні 1845 року, як співробітник Київської Археографічної комісії Шевченко – художник і збирач фольклорних та етнографічних матеріалів працював на Волині. Під час експедиції побував на Тернопільщині. В жовтні 1846 року на кілька днів відвідав Вишнівець. В родинному маєтку Вишнівецьких досліджував архітектуру палацу, монастиря отців Кармелітів, вивчав іконостас, картини у замковій галереї, спілкувався з місцевими жителями. Саме у Вишнівці встановлено пам’ятну дошку на будинку, де жив і працював Т. Шевченко, світлина якої знаходиться в експозиції виставки. А далі прибув до Почаєва. Вивчав тут стародруки, цінні документи 17 століття. Написав чотири акварелі «Почаївська Лавра з півдня», «Почаївська Лавра зі сходу», «Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври», «Собор Почаївської Лаври», в даний час ці картини зберігаються в Київському Національному музеї Тараса Шевченка. Експонується унікальний оригінальний документ «Розпорядження Волинської духовної Консисторії Духовному собору Почаївської лаври про надання дозволу художнику Шевченку малювати види Почаївської Лаври та її околиць» датований 1846 роком. У Почаєві поселився в будинку для прочан. Світлини пам’ятної дошки та будинку також експонуються на виставці. В листопаді 1846 року після Почаєва Шевченкові шляхи пролягли до Кременця. Він побував у гімназії, ліцеї, вивчав культові та місцеві споруди. Він не приховував захоплення цією освітньою інституцією, яка на початку 19 ст. не поступалась європейським вищим навчальним закладам. Про Кременець і Почаїв Кобзар згадує в повісті «Варнак» про що і свідчить напис на пам’ятній дошці, світлина якої експонується на виставці. Зацікавить дослідників і світлина меморіальної дошки на будинку, де був надрукований «Малий Кобзар».

На Україні та за її межами є багато пам’ятників Тарасу Шевченку. Одним з найкращих вважається у Харкові, великі пам’ятники у Києві, Дніпропетровську, Донецьку. Також в Росії, США і т.д.

На Тернопільщині зарестровано 156 пам’ятників Шевченку. Найбільше у Чортківському, Борщівському, Підволочиському районах, найменше у Ланівецькому. Перший пам’ятник встановлений у с. Бурдяківці в 1911 році до 50-ї річниці його смерті. Світлина пам’ятника та його проект також експонуються на виставці. До 100- річчя від дня народження Т. Шевченка були встановлені пам’ятники в селах Залав’є, Лошнів на Теребовлянщині, Лисичинці, Шили на Збаражчині, також споруджувались пам’ятники у 60-х та 90-х роках.

Як свідчать архівні документи, вшанування пам’яті Шевченка, не зважаючи на утиски польської влади, дуже широко проводилося на території Тернопільського воєводства у 1920 – 1939 роках.

Найбільш цікаві документи висвітлюють вшанування пам’яті Шевченка на Кременеччині. Зокрема, це матеріали із фонду «Кременецьке повітове управління товариства «Просвіта». В експозиції виставки рапорт декана Острожського Собору в м. Кременці від 25 липня 1939 року про надання дозволу на проведення богослужіння по вшануванню пам’яті поета українською мовою.

Шевченківські святкування дуже широко проводилися і у інших повітах. Зокрема, в будинках читалень товариства «Просвіта» на терені Тернопільського повіту. Мета цих святкувань – висвітлити величезну роль Тараса Шевченка в національно-визвольній боротьбі українського народу.

Для проведення вечорів, присвячених пам’яті Шевченка, передусім необхідний був дозвіл повітового староства. Проводилася обов’язкова цензура програми святкування. Заборонялося виконувати твори поета «Заповіт», «До Основ’яненка» та інші. Польська цензура неодноразово вилучала твори Кобзаря, 30 квітня 1932 року рішенням окружного суду в Тернополі конфісковано «Кобзар» Шевченка, виданий в Катеринославі за редакцією доктора Василя Сімовича, мотивуючи тим, що окремі вислови в ньому викликали ненависть українців до польського народу.

Окрему частину експозиції представляють документи про проведення дитячих концертів, які підкреслюють роль творчості Шевченка у вихованні українських дітей.

Вшанування пам’яті Кобзаря відбувалося і у роки Великої Вітчизняної війни. Публікації у газеті «Крем’янецький вісник» (1942 р.) свідчать про величезне значення поета для підтримки національної свідомості і духу народу в часи важких випробувань. Зацікавить дослідників «Заповіт» німецькою мовою. Також Українським Центральним Комітетом були видані тексти лекцій про творчість Шевченка, які виголошувались у 1942 – 1943 роках.

150–річчя від дня народження поета дуже широко відзначалось за радянської влади на території Тернопільської області.

Зацікавлять дослідників і світлини робіт Володимира Лупійчука.

Окремим розділом на виставці представлені книжкові видання творів Т.Г.Шевченка та монографії з дослідження його біографії і творчості.

Головний спеціаліст
відділу інформації
та використання документів
Державного архіву Тернопільської області
Ольга Дишлюк


Виставку відкриває канд. іст. наук, директор ДАТО Юрій Гумен

Слово має голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда

Слово має заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Петро Гоч

Поезію Т.Г. Шевченка декламує український актор театру і кіно, народний артист України, професор В’ячеслав Хім’як

Виступає автор виставки, головний спеціаліст ДАТО Ольга Дишлюк

Виступає головний спеціаліст ДАТО Ігор Крочак

infoprostir@gmail.com