Інформаційний простір Тернопілля

40-річний сержант із села Ліски, що на Збаражчині, Ігор Глинянський після лікування у Рівненському госпіталі днями знову вирушив у Яворів в свою частину, звідки, можливо, знову поїде на Схід.

Ігоря мобілізували у Збройні Сили України 23 травня, а в зоні проведення АТО чоловік був два місяці – з 8 липня до 3 вересня. Через легку контузію та ускладнення з хворою ногою, він спочатку потрапив у Харківський госпіталь, а звідти – у Рівненський. Там проходив курс реабілітації.

Військовий служив у третьому батальйоні розвідки 24-ї бригади, керував бойовою машиною. Тож довелося побувати майже в усіх гарячих точках Луганщини, часто із побратимами потрапляв під ворожі обстріли. Пригадує, як одного разу вони не встигли окопатися і 17 дорослим чоловікам довелося ховатися від «градів» в окопі розміром три метри на метр. – Де чия нога і рука, розібратися було неможливо, – розповідає Ігор, – у такому положенні ми провели цілу ніч, аж доки сепаратисти не припинили атаку.

Ігор Глинянський каже, що за два місяці служби таких небезпечних моментів було чимало і траплялися вони мало не через день. Адже ворог має найновіше озброєння, яке постійно їм постачає Росія. Чого не скажеш про забезпечення української армії. Його бойова машина 1978 року випуску. Форма, яку видали у Міноборони, за час служби розлізлася. Чоловік переконаний, що якби не згуртованість українського народу, самовіддана робота волонтерів, то «зараза» зі Сходу розповзлася би вже по всій Україні. А так хлопці тримаються.

Окрема тема – зради вищого командування, коли за певні суми у доларах здають бригади, роти, колони військових. За нашу 24-ту бригаду сепаратистам обіцяли один мільйон доларів, за розвідувальну роту – 80 тисяч доларів, знищення колони українських військових оцінено у 70 тисяч доларів.

На питання, що допомагає вижити, відповідає – віра в Бога і молитва. Каже, що, де б не був, молився, адже вдома чекає дружина, донька, а на Монастирищині, звідки він родом – батьки і сестри, пише Народне слово.

А ще чоловік з особливою теплотою і блиском в очах розповідав про дитячі малюнки і листи, які для бійців і підтримка, і розрада.

– У нас, чоловіків, сльози на очах, коли читаємо віршики чи послання солдатам, написані дитячим почерком, зворушують дитячі малюнки, – розповідає Ігор. – Мені запам’ятався один кумедний малюнок, де дитина намалювала булку хліба, тризуб і навколо них написала: «Хліб, сало, кетчуп». Тобто ці малюночки піднімають нам там настрій і розвеселяють, дають натхнення боротися.

Дякуючи усім волонтерам і людям, які підтримують українську армію, забезпечують бійців амуніцією та всім необхідними, Ігор Глинянський зазначив, що був вражений тим, настільки значною є допомога штабу, який знаходиться в Збаражі. Землякам допомагають усім миром – хто коштами, хто продуктами, хто медикаментами та іншими важливими для військових речами. Він вражений також тим, як багато допомагають заробітчани, збаразька діаспора з Італії, США.

У штабі Ігорю видали все, що було потрібно і що він збирався купувати – від теплих шкарпеток і термобілизни до бушлата і спальника. Дали також індивідуальну аптечку з життєво важливими медпрепаратами, які передали наші заробітчани з Італії.