Мову якого народу захищаєте, народні обранці?
Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, досвід, культуру та духовність.
Нонсенсом можна назвати те, що на 21-му році незалежності України постало знову питання можливості втрати української мови.
Епопея з розглядом законопроекту «Про засади державної мовної політики» має досить давню історію. Питання статусу російської мови традиційно використовувалося Партією регіонів і нинішнім Президентом Віктором Януковичем як одне з ключових передвиборчих гасел, покликаного здобути підтримку російськомовних виборців. Так, обіцянка Віктора Януковича напередодні президентських виборів 2010 року надати російській мові статус державної відіграла важливу роль у його перемозі в другому турі. Ставши Президентом, він, однак, «забув» про неї, щоб не розбурхувати протистояння всередині суспільства на мовному ґрунті. Натомість було обрано компромісний варіант: розробка законопроекту, який би суттєво розширив сферу вжитку російської мови без надання їй державного статусу. Він був внесений до парламенту ще 7 вересня 2010 року за авторства депутатів від правлячої коаліції та одразу викликав гостру критику представників опозиції та експертного товариства. На непропорційне розширення прав російської мови, що вступало в суперечність із конституційними положеннями про єдину державну мову, вказали також у своїх висновках Венеційська комісія Ради Європи та Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У результаті проект не було ухвалено, а мовне питання – тимчасово знято з порядку денного.
Із наближенням нових парламентських виборів питання мови знову актуалізувалося. 26 серпня 2011 року до Верховної Ради було внесено законопроект «Про засади державної мовної політики» авторства членів ПР Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова, який багато в чому повторював попередню законодавчу ініціативу, хоч і в більш поміркованому тоні. Оскільки до виборів лишалося більше року, представники парламентської більшості не форсували події та активно зайнялися просуванням цього законопроекту лише в травні цього року. Таким чином представники ПР намагалися здобути електоральні бали від населення.
Саме таке рішення прийняла 3 липня більшість українського парламенту, який й українським вже важко назвати. Прийняли цинічно і показово грубо. І нічого не зупинило слуг народу затоптати і принизити все українське. Сумно і встидно…
Мова – наше національне надбання і повинна охоронятися та підтримуватися державою. Однак мовна політика цієї більшості захищає чужу мову, принижуючи свою. То хто ж тоді ви є, так звані обранці народу… народу якої країни?!
Свого часу Тарас Шевченко сказав: «Поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти у народу спадщину, створену численними поколіннями його предків». Отож, коли вимирає мова – вимирає і народ. Можу запевнити вас, обранці не знаю якого народу, що українці не збираються втрачати мови.
Я думав, що нашому поколінню випало складне завдання – відродження української мови. А виявилося, що завдання сьогодні полягає у захисті вже відродженого.
Тепер слово за Президентом. Долю скандального мовного закону вирішить розчерк його, гаранта, пера. Не знаю що переможе у ньому: здоровий глузд, щоб не приректи націю на громадянську війну, чи все ж таки бажання вгодити тим, хто ненавидить все українське.
Чому такого закону немає більше в жодній мононаціональній країні світу? До речі, мононаціональність України цілком законна і легітимна, оскільки підтверджена переписом населення. Близько 80% населення нашої держави є етнічними українцями. А за класифікацією ООН, мононаціональною державою є та, де одна нація складає 70 і більше відсотків населення. То як могло так трапитися, що в мононаціональній країні вперше у світовій історії прийняли такий ганебний закон? В чому причини цього, м’яко кажучи, дивовижного явища?
Для мене очевидно, що українці, якби вони знаходилися при владі в Україні, такого закону просто в принципі прийняти не могли.
Таким чином, ухвалення представниками парламентської більшості законопроекту «Про засади державної мовної політики» пов’язане насамперед з бажанням правлячої Партії регіонів збільшити свою підтримку серед російськомовного населення України напередодні жовтневих парламентських виборів. При цьому наслідки його ухвалення мають переважно негативний характер: по-перше, в державну політику щодо захисту мовних прав населення буде внесено суттєву плутанину; по-друге, державна мова на всіх основних рівнях спілкування опиниться під загрозою витіснення російською. Останнє є особливо небезпечним, адже не лише нівелюватиме відповідні положення Конституції, а й може створити сприятливий ґрунт для посилення тиску на Україну з боку Росії.
Михайло Апостол,
громадсько-політичний діяч Тернопілля