“Мені не віриться, що він загинув” – мати загиблого Героя з Тернопільщини
У Дніпропетровську знайшли тіло 29-річного Миколи Чорного з Кременця, який зник безвісти ще торік, 17 червня. Припускають, що хлопець був волонтером і допомагав перевозити гуманітарну допомогу бійцям на передову. Під час останньої поїздки він зник у Донецькій області. З того часу жодної звістки від нього близькі не отримували. З’являлася лише інформація, що він живий, але в полоні. А нещодавно прийшли результати ДНК-експертизи, які підтверджують, що Микола загинув…
– Було дві експертизи – уточнююча і повторна, – розповідає керівник кременецького Автомайдану, волонтер Центру звільнення полонених ГО «Офіцерський корпус» Володимира Рубана Іван Селедець. – Микола похований у Дніпропетровську. Тільки-но це виявилося, туди поїхала його мати Рита Юріївна.
Наразі невідомо, за яких обставин загинув хлопець, рідні чекають ще на ряд експертиз. Миколу вважали волонтером, але, за словами Івана Селедця, підтвердження цьому немає. Ймовірно, він був у складі якогось добровольчого батальйону і загинув під Іловайськом.
– Ще навесні була інформація, що Микола загинув, – продовжує волонтер, – але мама, як і усі матері, не хотіла вірити, що це її дитина. Тоді провели повторну ДНК-експертизу і був майже 100-відсотковий збіг. Але скільки б експертиз не проводили, серце матері не заспокоїться, поки остаточно не переконається. З дому Микола виїхав 17 червня, а в Іловайську був «котел» наприкінці серпня, тому їй і не віриться, що він майже за два місяці жодного разу не зателефонував би чи не написав. Сподіваємося, що у Дніпропетровську вдасться дізнатися більше.
Рік і два місяці минуло відтоді, як Рита Юріївна востаннє говорила з сином. «Мамо, зі мною може тиждень не бути зв’язку, ми їдемо на полігон…» – зателефонував Микола перед тим, як вирушити на Схід. «На який полігон?» – не зрозуміла спочатку мати. «Ти не хвилюйся, може, будемо десь у полі, то зі зв’язком виникнуть проблеми, все буде добре…» – спробував заспокоїти син. І поїхав…
– Ми з ним раніше розмовляли, і я просила, що ти хоч, сину, туди не їдь, – із сумом у голосі розповідає мати Миколи. – «Ні, мамо, не поїду», – обіцяв. Але я знала, що його не втримаю. Колю ніби тягнуло на фронт. Він і на Майдан їздив, його по кілька тижнів не було вдома. У нього була така риса – він нічого не боявся. Пішов у саме пекло війни… Ми всі за нього молилися, але не вимолили в Бога…
Коли зв’язок з Миколою обірвався, Рита Юріївна зверталася куди тільки могла – до міліції, СБУ, прокуратури, Міноборони, волонтерів, але ніхто нічого не знав. Микола зник у червні, а 7 липня ще хтось заходив із його сторінки «ВКонтакте». 30 жовтня увімкнули його телефон, але на дзвінки не відповіли.
– Я нічого не знаю, – плаче мати. – Три місяці тому мені наснилося, що він має повернутися додому, ми з ним розмовляли, сперечалися про щось уві сні. І тепер, коли прийшли результати ДНК-експертизи, Коля мені знову наснився, тільки вже нічого не говорив, а стояв на відстані, такий силует ніби. «Сину, я ж маю по тебе їхати…» – розплакалася, а він стоїть і мовчить…
Усе дуже заплутано, у мене є багато запитань. Мені не віриться, що він загинув. Чому, якщо він уже був мертвий і його поховали, то його карточку ще хтось тримав. Зрозуміло, що телефон міг хтось знайти, але чому тримали карточку?! Коля також був у списках полонених. Я пам’ятаю, що в грудні мені зателефонували знайомі і сказали, що побачили його прізвище. Вся біда в тому, що ми нічого не знали про нього, він був дуже скритний, нічого нам не розповідав. Хоча й добряк був, широка душа, як-то кажуть, щирий і чесний. Не хотів зайвий раз нас хвилювати, думав, що все обійдеться. Не обійшлося…