Інформаційний простір Тернопілля

Зимового дня, коли от-от мав зайти Новий рік, у віддалене волинське село Кисилин Локачинського району приїхали з далекої Тернопільщини брати-близнюки Степан і Микола Квіки до свого брата – священика місцевої церкви.

І треба ж так статися, що на новорічному вечорі зачарувалися двома рідними сестрами із сусіднього Запуста. Хіба могли тоді подумати, що Новий 2007 рік стане знаменним у їхньому житті?!

Сестри-волинянки так запали у душу, що наступного року, знову ж у новорічну ніч, брати запропонували цим дівчатам поєднати долі, пише Вісник+.

– Ой, вже трохи все призабулося… – сміється Лєна Квік, дізнавшись, що їхньою історією зацікавилася наша газета. – Тоді у селі, звичайно, всі дивувалися, що дві сестри виходять заміж за близнюків. Ми ще й весілля в один день гуляли…

Але про все по порядку. Лєна за освітою вчителька, а її старша сестра Люда – бухгалтер. Дівчата є прихожанками української церкви в сусідньому Кисилині. Тому їх добре знає отець Іван, бувало, не раз гостював у їхній оселі, де жили з мамою (рано втратили тата). Тієї новорічної ночі на дискотеці вони й запримітили в клубі чорнявих близнюків. Знали, що то до священика приїхали у гості брати (у селі ж нічого не втаїш). Хлопці теж накинули оком на сестер і запросили їх на повільний танець. Познайомилися. Дівчата так сподобалися братам, що ті зостались у Кисилині на цілі свята. Священик, правда, подзвонив додому на Тернопільщину і жартома попередив маму: мовляв, хлопці тут затримаються. Вона відразу й повірити не могла, що її близнюкам припали до душі рідні сестри.

А на Волині події розвивалися, як у бурхливому серіалі. Вже за кілька днів отець Іван привіз братів на різдвяну кутю у Запуст. Чи думалося тоді, що незабаром так тут і залишаться? На гостині веселилися, жартували. Мама вже тоді помітила, як іскряться очі її дівчат і чужих хлопців – хіба можна приховати любов від материнського серця?

Але свята минули – і близнюки подалися назад у своє село Зелене Бучацького району. Відтоді закохані пари розлучала хіба відстань. Бо спілкувалися по телефону й по дванадцять годин на добу!

– І так тривало аж до Пасхи, – посміхається Лєна. – Бо на Великдень  ми з Людою гостювали у них на Тернопільщині. Хлопці жили з мамою, їхній тато теж помер рано. Обидва мають професію ветеринара. А вже на Зелені свята Стьопа з Миколою та мамою приїхали до нас. Так каталися туди-сюди. Якщо зібрати всі дні докупки, що ми бачилися перед шлюбом, то, може, з місяць набереться, а може – ні.

– Я дочкам не перечила, щоб вони навідалися до хлопців додому, зараз усе по-інакшому, – каже мама дівчат Ольга. – Бачила, що в них і справді все серйозно і гарно. Дарують подарунки, сидять цілими днями на телефоні…

Настав 2008 рік. У селі, як зазвичай, молодь гуляла у клубі новорічний вечір. До отця Івана, як і торік, знову приїхали брати-близнюки. Вони, звісно ж, забрали коханих дівчат на дискотеку, святкували разом допізна. І коли дочки повернулися додому, молодша Лєна зізналася мамі: «А мені Стьопа пропозицію зробив. Подарував м’яку іграшку і перстень». Почувши ці слова, Люда і собі не забарилася: «І мені Коля теж!» Для усіх це була несподіванка, бо сестри ще не встигли розповісти одна одній таку новину. Мама сплеснула руками і від радості, і від здивування водночас. Хлопці їй подобалися, ліпших зятів собі не бажала.

Відразу ж після Різдвяних свят молоді розписалися і вирішили: у липні відгуляють одне весілля. Тим паче гості в обох пар ті ж самі.

– Жили у нас, хлопці відразу стали називати мене мамою, – із задоволенням каже Ольга Віблий. – Виявляється, вони з дитинства мріяли… одружитися разом. А ще мені Стьопа якось признався: колись у сні бачив наше село. Йшов дорогою до лісу, але зупинився раніше – і розчинився. Коли сюди приїхав перший раз, то зрозумів: снилася йому саме ця дорога до лісу і наша хата, біля якої нібито спинився.

Такого гучного і незвичайного весілля село Запуст не пам’ятало. Люди ще не бачили, щоб з однієї хати випроводжали з короваями аж дві пари молодят! У сусідні Холоневичі, де відбулося свято, зійшлися чи не з усіх навколишніх сіл! Спочатку з жартами, приколами викуповували старшу Люду, за нею – Лєну. Теж, так би мовити, по старшинству брали і шлюб у церкві. А таїнство вінчання, звісно ж, звершив отець Іван – брат наречених-близнюків.

– Батюшка і дітей нам похрестив, а Люда його за хрещеного батька для своєї Андріани покликала, – розповідає Лєна. – Я ж для свого Дениска, йому шість рочків, узяла за куму Люду, а для маленької Устинки – її Колю.

Молоді сім’ї жили великою родиною у батьківській хаті в Запусті. Спочатку Ольга Віблий не могла розрізнити зятів, тож, коли тут один за одним родилися дітки, навіть жартували: а як вони будуть розрізняти батьків? Бо навіть сестри дуже схожі, хоч і мають різницю у два роки. Проте малюки на диво впізнавали і мам, і татів на відстані. Так дружно жили цілих шість років, аж поки старша Люда з чоловіком не купили собі будинок на Тернопільщині – щоб бути поряд з мамою близнюків. Невже жодного разу за стільки років не посварилися?

– Що ви?! – дивується Лєна. –  Наші чоловіки – друзі-нерозлийвода з дитинства. Коли Люду торік проводжали на Тернопільщину в нову хату, вона так плакала! І дня не буває, щоб не поговорили по телефону. Їй трохи там сумно, бо Коля з моїм Стьопою постійно на заробітках. Веселить її семирічна Андріана.

Тепер у Запусті біля мами зосталися менша Лєна з чоловіком та двома дітками. Облаштовують на сучасний манер хату. Тут їм добре, а головне – наша волинська земля з прадавніми лісами припала до душі Степанові.

На Волині молоді сім’ї обов’язково зустрічаються на Великдень – разом за столом, де пахне мамина паска, збираються у родинному колі. Тим паче біля Великодня щороку крутиться день народження Лєниного Дениска, а Люда його хрещена мати. Взимку, особливо на Миколая, так уже повелось у цій родині, гостюють на Тернопільщині, у Миколи та Людмили. Там і залишаються на Новий рік. Адже для обох сімей тепер це найголовніше свято: саме у казкову зимову ніч вони усі познайомилися і вирішили побратися.

Олена ПАВЛЮК,

Волинська область