Інформаційний простір Тернопілля

Вересень тридцять сьомого минулого століття став для Настасова колишнього Микулинецького району воістину кривавим та пам’ятним. Двадцять сьомого дня в читальні «Просвіти» мала відбутися театральна вистава. Під вечір біля будівлі почали збиратися люди. Комуністи спровокували бійку, силою вдерлися до читальні та палицями почали бити людей. Насмерть забили голову «Просвіти» Михайла Лапчака, побили і багатьох інших. Потім учасники заколоту вирушили в село. Там вони вибивали у хатах вікна, ламали та нищили господарський реманент. Такий рейвах зчиняли до пізньої ночі.

У той день селищна рада зайняла вичікувальну позицію. До стану підвищеної бойової готовності був приведений постерунок поліції. На окраїні вони встановили кулемет і слідкували за подіями, що розгорталися в селі.

Наступного дня зранку до Настасова з Тернополя прибув відомий громадський та політичний діяч адвокат, доктор Олекса Олійник. Корінний тернополянин, він завжди опікувався населенням міста й області. Обдивившись і вислухавши всіх, поставив вимогу перед польською владою повітовою і воєводського рівня захищати майно безборонного цивільного населення від грабунків і погромів. Організаторів та виконавців заколоту притягнули до відповідальності.

Завершилося червонозоряне «визволення Західної України» 39-го року. Співробітники НКВС вдруге заарештували Олексу Олійника. Як покарання, його не замордували в Тернопільській в’язниці, а призначили в похідну колону, примусили йти на схід дорогою Тернопіль — Підволочиськ. Дорога була зайнята радянською бронетехнікою, яка відступала. Тому вартові гнали в’язнів узбіччями, ріллею. Знесилений, Олекса Олійник впав у нескошений ячмінь. Куля конвоїра наздогнала його в потилицю. Це сталося поблизу Смиківців. Коли колона віддалилася, господар поля підійшов до Олекси, та, помітивши ознаки життя, відніс його до себе. Сталося диво — поранений вижив.

У цьому дописі — події не вигадані — реальні. З них виткана історія нашого народу. Її формують долі простих людей. Пам’ятаймо про це.