На Тернопільщині вшанували річницю страшної трагедії. Фото
Минула 75 річниця з моменту страшної трагедії, яка трапилась на залізничному мості у Заліщиках.
Тут у 1941 році солдати радянської армії підірвали та скинули у води Дністра два залізничних вагони, переповнені політичними в’язнями. За словами очевидців, від гарячих котлів потяга вода у ріці закипала. У ній же від болю та мук кричали десятки ще живих людей. Нелюдські страждання не залишили шансів на порятунок нікому. Жахіття тих днів не можуть забути й нинішні покоління заліщан…
Сьогодні про жахливі події липня 1941 року нагадує одинокий кам’яний хрест на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках. На ньому напис: “Цей хрест є пам’яттю в’язням, що загинули влітку 1941 року від рук НКВС, вкинуті з вагонами у води Дністра”.
За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася 5-7 липня (точна дана не відома). Саме відступаючі енкаведисти підірвали вагони з політв’язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною.
5 липня 1941 року угорські війська, які були союзниками Німеччини, вступили у Заліщики. У той день енкаведисти не встигли вивести з міста політичних в’язнів. Серед них було багато людей з Коломиї, сусідніх районів. Їх завантажили у вагони та обмотали колючим дротом. Одні кажуть, що було два вагони, інші – три, однак дослідники більше схиляються до першого варіанту. Потім енкаведисти підштовхнули вагони локомотивом до моста і підірвали. Вони разом з людьми впали у Дністер. Після цього заліщани ще довго шукали та витягували з води трупи ув’язнених, серед яких було багато місцевих жителів. Декого з померлих людям вдалося впізнати. Так, один з місцевих жителів був похований у 1941 році на старому кладовищі. Цього року його могилу було упорядковано. Тут відправлялася панахида. Під час падіння вагони розбилися на дрібні уламки і води Дністра понесли їх разом з людьми за течією, тому багатьох в’язнів так і не вдалося знайти. Дослідником трагедії, яка трапилась у Заліщиках 5 липня 1941 року, є колишній директор Слобідської середньої школи, історик Антон Могилюк. Йому належить ряд наукових праць, присвячених даній тематиці.
З відродженням України заліщани спорудили на тому місці пам’ятний хрест. Щороку 5 липня в день трагедії жителі міста приходять до нього, щоб відправити панахиду і вшанувати пам’ять безневинно загиблих людей. У цей пам’ятний день у Заліщики з’їжджаються гості з усієї Західної України – Львівщини, Тернопільщини, Чернівеччини…
Цього року жителі також вшанувати пам’ять безневинно загиблих жерт комуністичного режиму. Участь у заході взяли перший заступник голови районної державної адміністрації Роман Краснюк, заступник голови районної ради Василь Лопушняк, перший заступник голови Чернівецької обласної ради Інна Маковецька, голова Заставнівської районної ради Сергій Капіцький, голова Заставнівського товариства «Просвіта» Світлана Масловська, заступник голови обласної Чернівецької організації «Просвіта», заслужений артист України Іван Дерда, фольклорний колектив «Василиха» с.Кострижівка Заставнівського району, керівники установ та організацій міста, представники політичних та громадських організацій краю. Присутні вшанували пам’ять загиблиз хвилиною мовчання та покладання квітів до пам’ятника.
В одній зі своїх останніх праць Антон Могилюк наводить спогади очевидця трагедії Ф.С.Бабалюка. «Жив я тоді в селі Звенячин. Вранці 7 липня 41-го з’явився на цукрозавод, бо там працював. Радянські солдати мінували основні виробничі об’єкти. Про роботу й мови не було, тому я вирішив повернутися додому. На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із заґратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на горб, і все було видно як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними – ще 6-7 вагонів. Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і подалися в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли у воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, бо гарячі котли і пара нагріли її до високої температури. Ті, що перебували у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Сталося це 7 липня 1941 р. десь о 15 год. Решта вагонів не впали у річку, бо від вибуху зчеплення розірвалося і вони відкотилися назад, на Кострижівську станцію».