Долі тернопільських військовослужбовців поєднала… війна. Фото
Дівчина з незвичним ім’ям Єсенія родом із Херсонщини, а її чоловік Михайло – з Кіровоградщини. Пара познайомилась у військовій частині окремої артилерійської бригади оперативного командування «Захід» у Тернополі.
Познайомились і… розлучились. Чоловік поїхав у відпустку, а дівчина – в зону АТО. Але згодом вони знову зустрілися на сході й відтоді нерозлучні.
«Ми зустрілися у коридорі, розговорилися. Михайло розповів про дивізіон, у якому служив. Я чомусь відразу відчула, що цій людині можна довіряти. Через два тижні ми побачилися вже на сході. Напевне, тоді й зрозуміли, що ця зустріч не випадкова, вона – особлива, – розповідає Єсенія. – Військові умови особливо зближують людей. Ми прослужили разом 4 місяці, я – санінструктором, Михайло – командиром батареї. За цей час пізнали один одного, здавалося, ніби прожили разом усе життя».
У січні 2017-го молода пара зіграла військове весілля, пише 44 окрема артилерійська бригада. Розписалися у РАЦСІ в Сєвєродонецьку.
На святковій церемонії були лише військові побратими.
«На розписі я була у вишиванці, він – у формі, – продовжує жінка. – Незабаром плануємо вінчання, де вже обов’язково буде біле плаття та костюм».
Нині сім’я винаймає квартиру. Молодята сподіваються по закінченні війни мати власний куточок.
Єсенія розповіла, що ніколи не мріяла про військову кар’єру і тим паче про чоловіка-військового. Життя була готова присвятили лише спорту.
«Займалася жіночим футболом, баскетболом, важкою атлетикою. Є кандидатом спорту з пауерліфтингу, – ділиться моя співбесідниця. – Ніколи не думала, що залишу спорт, але коли дізналася про призов для жінок – без вагань пішла служити. Я люблю свою країну, адже тут народилася. А ще більше – своїх батьків, які хочуть, щоб діти й онуки жили у мирній країні. Впевнена, що так вважає кожна людина. Я знаю, що одна нічого не варта. Але з кожного маленького села, містечка бодай по людині – назбирається міцний захист нашої країни».
Наталя Луків
