Криза у Тернополі? Ні, не чули…
В той час, коли країна переживає кризу, коли закривають і не ремонтують школи та садочки, коли «швидка» не має пального, щоб приїхати на допомогу людям, коли працівникам бюджетної сфери затримують виплати авансів та зарплат, пояснюючи все нестачею коштів, хочеться запитати лише одне: а де ж тоді взялось 100 тисяч гривень на ремонт будівлі тернопільської прокуратури?
Нехай краще діти ходять пішки у сусіднє село на навчання, нехай краще вчителі не дораховуються кількох сотень гривень своєї зарплати, нехай викладачі шукають роботу після скорочення – все заради економії, але фасад прокуратури, який і без ремонту виглядав досить непогано, мусить тішити жителів та гостей міста своїм оновленим виглядом.
Проте більшість тернополян, які по дорозі на роботу чи додому, спостерігали за тим, як прокуратуру перетворюють у «лялечку», ремонтні роботи тільки злили і обурювали. Де це бачено, щоб в області з найнижчими зарплатами, захмарними цінами на продукти і цілим рядом інших проблем першочерговим був ремонт якоїсь будівлі.
Чи не парадокс?
Ви знаєте, це – вже не парадокс, це – норма. На жаль, у нашій країні не дивина витрачати по 2 тисячі гривень на купівлю лампочок, але при цьому не знайти коштів на шкільні автобуси, для нас нормально розширювати (куди вже далі?) вертолітні майданчики для «Віті» за 60 млн. грн., але підвищити пенсії не на 6 гривень – це щось із сфери фантастики.
І ніхто вже не звертає уваги на славнозвісну постанову Кабміну « Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів». То що виходить, комусь можна, а комусь – ні.
Але, мабуть, усіх усе влаштовує. Сидять у своїх панцирах, скаржаться на кухнях за горнятком кави на погану владу, погані дороги, мізерні зарплати, а влада тим часом наші з вами грошенята виділяє на щоденні потреби Сім’ї.
Ну що ж, живемо далі…