Інформаційний простір Тернопілля

Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Тернопільська музична школа №1» носитиме ім’я Василя Барвінського, повідомляє прес-служба міської ради.

«До нас звернулися ряд організацій – «Союз українок», «Замки Тернопілля» міське та всеукраїнське товариство «Просвіта» з проханням увіковічнити ім’я відомого композитора Василя Барвінського у назві мистецького навчального закладу.

Понад десять років у музичній школі відбуваються конкурси імені В. Барвінського, на його честь названо клас, встановлено пам’ятний знак. Після проведення громадських слухань, позитивної оцінки ідеї учнями та педагогами вирішено дати музичній школі ім’я Василя Барвінського», – пояснив начальник управління культури і мистецтв міськради Олександр Смик.

За рішенням сесії нову назву школа офіційно отримає з 20 серпня 2013 року.

Довідка:

Василь ЮБарвінський – відомий український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя на Галичині. Визначний представник української музичної культури XX століття. Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного й інструментального жанру, особливо до фортепіанного. У його доробку – твори для скрипки, фортепіано, віолончелі, камерно-інструментальні ансамблі, симфонічні твори, вокально-симфонічні та камерно-вокальні композиції, хорові твори, обробки народних пісень тощо.

Основні роботи: кантата «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1917), «Наша пісня, наша туга» (сл. С. Черкасенка, 1933); «Сонет» і «Ноктюрн» для голосу з оркестром (сл. І. Франка, 1933); «Українська рапсодія» для симфонічного оркестру (1911), Концерт для фортепіано з оркестром (1937, рукопис втрачено, копію віднайдено 1993 р. в Аргентині), Фортепіанний секстет (1915), Фортепіанний квінтет (1953-1963), два фортепіанні тріо (1910, 1911), два струнні квартети (1912, 1935); фортепіанні цикли – 8 прелюдій (1908), «Пісня, Серенада, Імпровізація «Любов» (1913-1915); твори для віолончелі і фортепіано – Соната (1926), Концерт (1956).

Яких би жанрів не торкався у своїй творчості композитор — камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного — постійно залишався собою. Як музикант був глибоким ліриком, умів доторкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі.