Криза у Тернополі? Ні, не чули…Фото
В той час, коли країна переживає кризу, коли закривають і не ремонтують школи та садочки, коли «швидка» не має пального, щоб приїхати на допомогу людям, коли працівникам бюджетної сфери затримують виплати авансів та зарплат, людям не виплачують лікарняних та допомогу по безробіттю, пояснюючи все нестачею коштів, хочеться запитати лише одне: а де ж тоді взялись кошти на ремонт будівлі тернопільської міліції.
Нехай краще діти ходять пішки у сусіднє село на навчання, нехай краще вчителі не дораховуються кількох сотень гривень своєї зарплати, нехай викладачі шукають роботу після скорочення – все заради економії, але фасад міліцейського приміщення, який і без ремонту виглядав досить непогано, мусить тішити жителів та гостей міста своїм оновленим виглядом.
Проте більшість тернополян, які по дорозі на роботу чи додому, спостерігають за тим, як міліцію перетворюють у «лялечку», ремонтні роботи тільки злять і обурюють. Де це бачено, щоб в області з найнижчими зарплатами, захмарними цінами на продукти і цілим рядом інших проблем першочерговим був ремонт якоїсь будівлі. І в той час, коли школи і садочки ремонтують за кошт сімейних бюджетів, у бюджеті знайшлися гроші на ремонт не тільки прокуратури (фасад приміщення якої вже відремонтували цього літа за 100 тисяч гривень), а й міліції.
Чи не парадокс?
Ви знаєте, це – вже не парадокс, це – норма. На жаль, у нашій країні не дивина витрачати по 2 тисячі гривень на купівлю лампочок, але при цьому не знайти коштів на шкільні автобуси, для нас нормально розширювати (куди вже далі?) вертолітні майданчики для «Віті» за 60 млн. грн., але підвищити пенсії не на 6 гривень – це щось із сфери фантастики.
І ніхто вже не звертає уваги на славнозвісну постанову Кабміну « Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів». То що виходить, комусь можна, а комусь – ні.
Але, мабуть, усіх усе влаштовує. Сидять у своїх панцирах, скаржаться на кухнях за горнятком кави на погану владу, погані дороги, мізерні зарплати, а влада тим часом наші з вами грошенята виділяє на щоденні потреби Сім’ї.
Ну що ж, живемо далі…
