Улюблений журнал тернопільських батьків і дідусів-бабусів закривається
Легендарний український журнал «Перець» йде в історію, а його працівники – на посади прибиральників
Один з двох найпопулярніших гумористичних журналів СРСР (разом із московським «Крокодилом»; на початку 1986 р. тираж «Перця» становив 3,3 млн. прим., «Крокодила» — 5 млн. прим.), що виходив з 1927 року, закривають.
«Мені сьогодні стало відомо, що керівник видавництва «Преса України» підписав наказ про ліквідацію журналу «Перець» та скорочення штату працівників з 1.12.2013 року, як нерентабельного, – написав у блозі карикатурист Валерій Чмирьов, працівник видання, пише Газета.ua. – Працівникам журналу запропоновані посади в комбінаті на кшталт брошурувальника, прибиральника та т. і. Журналу у березні 2014 року виповнилося би 92 роки. За часів СРСР його наклад складав біля 3-х мільйонів. За рахунок доходів журналу утримувалися різні партійні видання. Творчий колектив художників – карикатуристів, гумористи, штатні працівники змушені шукати прихистку у якомусь іншому видавництві. Дуже сумно!»
Журнал був започаткований як двотижневик під назвою «Червоний Перець», виходив російською мовою у 1927–1934 роках у Харкові як додаток до «Вістей ВУЦВК» накладом 27 150 прим.
Найпопулярнішим сатириком «Перцю» був Остап Вишня. Крім політичної сатири з радянських офіційних позицій, «Червоний Перець» присвячував увагу боротьбі зі спекуляцією, безпорадністю адміністрації, бюрократизмом тощо, також побутовим справам.
1933 року в редакції «Червоного Перця» почалися арешти. Владі не подобалася критика в журналі. Членів редакції звинуватили в тероризмі й у підготовці замаху на керівників КП(б)У та один по одному заарештували. Внаслідок репресій «Червоний Перець» перестав виходити.
Поновлений 1941-го під назвою «Перець», виходив у Києві з 14 травня. У повоєнні часи став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Переважно завдяки письменникові-сатирику Федорові Маківчуку, який був головним редактором журналу 40 років – із 1946-го до 1986-го. Він зібрав найвідоміших на той час в Україні письменників і сатириків. У касу ЦК щомісяця від продажу «Перця» надходило 12 млн. крб. Редакція ж задовольнялася тим, що отримувала з бюджету. Стоячи на прорадянських позиціях щодо зовнішньої політики, журнал критикував вади суспільства: пияцтво, бюрократію тощо.
Оклад рядового працівника редакції журналу «Перець» у 1960-1970-х становив 120 крб. Головний редактор отримував спочатку 160 крб., згодом – 240. За надрукований фейлетон автор мав до 50-60 крб., карикатурист за малюнок – 30-50 крб. У номер проходило не більш, як дві карикатури одного автора. За замітку в журналі платили 10 крб.