Спілці журналістів повернули премію … горою туалетного паперу. Фото
Журналістка газети «Експрес» Світлана Мартинець розповсюдила від свого імені спеціальну заяву, яку друкуємо у повному обсязі:
«Декілька місяців тому, мені, журналістці газети «Експрес» Світлані Мартинець, обласна організація Національної спілки журналістів України вручила диплом лауреата журналістської премії імені Володимира Здоровеги – «Сучасність». Цей диплом спілка дали мені, якщо вірити тому, що у ньому було написано – за «сміливі, резонансні журналістські розслідування та принципову громадянську позицію».
Володимир Здоровега був моїм Учителем. Людиною, людські якої я шанувала за його життя, шаную їх і після його смерті.
Я не буду нагадувати слова Володимира Йосиповича, який одинаково навчав журналістики і мене, і тих, хто сьогодні, прикриваючись його іменем, ганьбить цю журналістику. Я не буду нагадувати про те, що таке журналістська солідарність своїм колегам, бо вони мають знати це не згірше від мене. Хоча б теоретично.
Я ніколи не була членом спілки журналістів. З цієї причини мене не можуть нині привселюдно лінчувати – наприклад, показово виключити з цієї організації, як, наприклад, нещодавно, виключили мого колегу – журналіста газети «Експрес» Богдана Куфрика. У мого колеги, з точки зору теперішнього керівництва спілки, що досі мислить принципами партійного регулювання пресою, є один суттєвий недолік – він має власну думку.
Хоч у моєму особистому домашньому архіві досі лежить рекомендація для вступу у спілку, яку надав мені Володимир Здоровега ще у 90-х, коли я була студенткою, я ніколи нею не скористалася . З тієї причини я ніколи не зможу такожнаписати заяву, аби вийти з неї так, як це зробив цими днямипрофесор Мар’ян Житарюк – на знак протесту проти цькування газети «Експрес» та її редактора Ігоря Починка, організованого чиновниками спілки. Бо якщо я була б у цій «спілці», то зробила б такий ж самий крок як зробив професор, не задумуючись ані на мить.
І під час церемонії, і місяцями опісля вручення диплому лауреата «Сучасності», мене особливо наполегливо просили вступити у спілку журналістів. Не бажаючи принижувати людей, які там є, й пояснювати, що вступати в організацію, яка залишилася своїм єством у радянськім часі, на сьогодні є фальшивою , я віджартовувалася. Коли ж почула один із аргументів, що маю вступити , бо «тобі ж премію дали 1000 гривень до диплома», то… Що сказати? Гидко й досі.
Спостерігаючи останнім часом за вчинками людей, які прикриваючись посадами у спілці, пишуть пасквілі на своїх колег, не толеруючи, не добираючи слів, а простіше й правдивіше – доноси щодо своїх колег, я зрозуміла — це не випадковість. Гниле – воно є гниле, посвідчення спілки журналістів це не змінює.
Сьогодні я зроблю так, як мене вчив Володимир Здоровега. Я залишаю на своєму столі диплом, де поряд з моїм іменем – ім’я мого Учителя, професора Володимира Здоровеги. Це – не заслуга жодної зі спілок. А ось видану мені разом з дипломом премію у розмірі одна тисяча гривень я повертаю обласній спілці журналістів. Бо срібники – це головний пріоритет нинішньої спілки.
Я роблю цей крок, бо не хочу щоб завтра очільники спілки, вчорашні чиновники, які звикли бити поклони перед партіями будь-якого ґатунку, служити будь-якому пану – аби платив, розповідали з пафосом, що журналістка Світлана Мартинець зобов’язана цій спілці журналістів чи щось винна, позаяк дали їй тисячу гривень премії.
Я часто отримувала премії від різних організацій. Але ще ніколи мені не було так огидно як нині. Гидко від фальшу, низькосортності, відсутності гідності чиновників «зі спілки», які фальшують, тримаючи в одній руці премію журналісту, а другою – ніж, який запихають у спину своїм колегам та неугодній газеті, де працюють «нагороджені». Вибачте, це – не спілка журналістів й не журналістика. Такого нас не вчив професор Здоровега.
P.S. І аби у «спілці» мою тисячу ніхто, за чиновницькою звичкою, бува не вкрав, я повертаю її у вигляді паперу. Туалетного. На інший, люди, які забули про власну гідність, не заслуговують.
Туалетний папір закуплено на суму одна тисяча гривень. Чек додається».
