Половині тернополян немає на що жити
Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день боротьби з бідністю.
Офіційна назва цієї дати – Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів, який почали відзначати на щорічній основі з 1993 року, коли Генеральна Асамблея оголосила його Днем ООН.
Метою проведення цього Дня є підвищення рівня усвідомлення необхідності боротися за ліквідацію бідності у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються, – необхідності, яка надбала першочергове значення в контексті процесу розвитку.
У цьому контексті не можна згадати і про нашу область. Дослідження щодо рівня життя населення засвідчили, що найнижчий рівень заробітної плати в Україні саме на Тернопільщині. Ще два роки тому область за показником рівня бідності була на п’ятому місці з кінця, а вже в 2012 році опустилась мало не у самий кінець рейтингу. Останні аналітичні напрацювання Міністерства соціальної політики України підтвердили плачевний фінансовий стан жителів Тернопільщини.
За межею бідності в Тернопільській області проживає 44,9% наших земляків. Питома вага заробітної плати у структурі доходів населення України за І-ий квартал 2013 року складає 43%, а соціальних допомог – 42%.
Гірші показники має лише Рівненська область. Раніше нашими сусідами у рейтингу були Кіровоградська та Волинська області, в яких рівень бідності населення становить близько 35%. Ще нижчі показники, на рівні 25-30%, мають наші найближчі сусіди – Хмельниччина, Чернівеччина, Львівщина, Івано-Франківщина.
За словами Андрія Присяжного, заробітна плата в області зростала до липня 2013 року. Тоді її середній розмір становив 2505 грн. Натомість у серпні середній розмір заробітної плати знизився до 2404 грн.
– В області практично в усіх галузях рівень заробітної плати нижчий за середній по державі. У будівельній галузі рівень зарплати в області становить лише 68% від загальноукраїнського показника, у промисловості – 64%, сільському господарстві – 83%, освіті – 89%, охороні здоров’я – 74%, спорті та культури – 61%, – констатує Андрій Присяжний.
Щодо забезпечення виплати заробітної плати працівникам бюджетної галузі, то дефіцит коштів на ці потреби становить близько 150 млн. грн., тобто півтора місяці. Подібна ситуація повторюється кожного року. Область, як правило, зверталася до уряду, вишукувала внутрішні резерви, частина працівників ішла у відпустку без заробітної плати.
– Проблема в тому, що раніше у нас був обласний бюджет, через який проходили відповідні трансферти та дотаційні транші. Область розподіляла ці суми між районними бюджетами. Зараз державний бюджет навіть не має куди спрямувати ці кошти, – каже Андрій Присяжний.
За матеріалами “Номер один”