Інформаційний простір Тернопілля

Кремезний чоловік років п’ятдесяти з блідим обличчям-маскою і червоними, зупиненими в одній точці очима, сидів на колінах у тіла, покритого закривавленим простирадлом, не в силах його відкрити.

На ньому була зимова міліцейська куртка темно-синього кольору, без погон, з хутряним коміром. Його коротко стрижене волосся ще не покрите сивиною.

Нарешті він підняв край простирадла, відразу впізнав сина, і знову закрив його обличчя. Потім повернув голову в бік, де лежали ще одинадцять тіл, також прикритих простирадлами, забрудненими кров’ю. На деяких простинях на рівні обличчя, лежали папірці, на яких було щось написано червоним фломастером.

Серед усього цього червоного на білому була одна велика блакитна пляма – військова каска, пфарбована в блакитний ООНівський колір. Вона вся була в крові, а з лівого боку на рівні скроні виднілась дірка від кулі.

Устин Голоднюк, 19-ти років від роду, студент з містечка Збараж в Тернопільській області на Західній Україні, повинен був зустрітися з батьком в 11 ранку на Жовтневій вулиці. Про це вони домовилися в 9 годині.

Устин був захисником Майдану з листопада. Домовилися з батьком, що той відвезе його додому перепочити. Дві наступних години до зустрічі з батьком Устин не прожив.

«Я йому сказав: «Ти обережніше там, не висовуйся, нам додому їхати», – сказав Голоднюк. «Він засміявся і відповів: «Тату, не хвилюйся! У мене є чарівна ООНівська каска, і зі мною нічого не станеться». Ось такі останні слова я від нього почув».

Володимир, батько Устина, піднімає каску з підлоги і довго дивиться на ще не висохлу кров свого сина всередині і зовні каски, підносить її до обличчя, немов намагаючись почути запах і тепло сина, намагається щось сказати, але мова його обривається на словах «блакитна каска», він падає в крісло, опускає голову, і його масивні плечі здригаються.

Колишній міліціонер, все життя вірно служив своїй батьківщині, він намагається заглушити, невідомий йому раніше, приступ. У нього майже виходить…

У Устина шансів вижити не було, як і у інших 11-ти, що лежать тепер поруч з ним у холі готелю «Україна , обладнаному під тимчасовий морг, – каже головний лікар мобільної клініки самооборони Майдану Ольга Богомолець.

«Снайпер або снайпери працювали професійно», – говорить вона. «У всіх поранення в серце або в голову. Всі вбиті кулею калібру 7,62 мм [снайперська гвинтівка Драгунова]. Стріляли на ураження», – говорить пані Ольга.

«Як громадянин, батько підтримував Устина в його бажанні бути на Майдані, – каже Володимир. – Як батько, заперечував».

«Я не знаю, чи повинен Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він повинен сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що зробив з моєю країною і з моїм сином » – каже батько.

Sergei Loiko