21-річний боєць з Тернопільщини розповів про жахи війни на Сході
Двадцятидворічний юнак Іван Вишневський ще у квітні пообіцяв журналістам, що розповість про своє декількамісячне життя на столичному Майдані, щоправда, інтерв’ю планував згодом, бо мав намір вступити до лав Національної гвардії…
Сьогодні Іван Вишневський – стрілець 24-го батальйону у підрозділі саперів територіальної оборони «Айдар».
Рішення захищати Україну на Сході його 18-а сотня Майдану прийняла 9 травня, а за декілька днів їх усіх зарахували до батальйону добровольців, сформованого з таких же відчайдухів-майданівців з 8-ї, 11-ї та 31-ї сотень.
«Один за всіх – і всі за одного», – з таким гаслом пліч-о-пліч стояли нинішні «айдарівці» на Майдані, більшість з яких, як і Іван, – з перших днів Євромайдану перебували у столиці. А зараз – з таким же гаслом звільняють українську землю від терористів на Луганщині.
У Києві, за час протистоянь, не раз дивився смерті у вічі, про життя у спартанських умовах знає не з підручників історії, бачив і пережив розстріл Небесної Сотні. Нині на його очах у жахливих боях також гинуть побратими…
Окрім ведення військових дій, Іванові доручають ще й надскладну місію – супроводжувати «вантаж 200». Останнім нещодавно привіз батькам у домовині свого товариша-ровесника з м.Заліщиків Ореста Квача, який загинув на Луганщині смертю Героя.
– Чи не страшно повертатися назад у зону АТО?
– Страшно йти від ворога спиною, страшно відчувати холодний метал дула автомата біля серця, страшно усвідомлювати безповоротність втрати друга, з яким ще п’ять хвилин тому розмовляв, – відповідає Іван. – Важко психологічно. Дехто не витримує. Здають нерви. Таким потрібна допомога фахівців. Але більшість свідомо ризикують життям, розуміючи, що якщо не ми, то хто?.. І це, вважаю, обов’язок кожного справжнього мужчини – захищати цілісність своєї держави.
Ми не прийшли сюди вмирати, ми тут для того, аби зупинити сепаратизм і тероризм на Сході, аби ворог не пішов далі. Війна на Донеччині та Луганщині – це спільна війна для всіх українців. Хотів би сказати жінкам, які протестують проти мобілізації: нема чого тримати синів вдома. Тим, хто відкуповується від армії, – не відкупитися від долі.
Мама Івана, Оксана Іванівна, виступаючи ще взимку на одному із віче у Ланівцях, сказала, що материнське серце хвилюється за сина, де б він не був. Але тільки молитвою і сильною вірою здатна його оберігати від лиха. Пишається відважністю свого Вані, який помітно подорослішав за час Революції Гідності.
У Києві Іван був одним із охоронців координаторів Майдану Андрія Парубія та Руслани Лижичко. Виконував також функцію комірника. Постійно підтримував зв’язок зі штабом національного спротиву в Ланівцях і безпосередньо з його керівником Русланою Кушнір. Зустрічав, зокрема, й вантажі із продуктами, одягом, медикаментами та речами першої необхідності, які збирали жителі Лановеччини.
– Чи забезпечені сьогодні, на передовій, усім необхідним?
– Вистачає всього, – запевняє боєць, – є лише гостра потреба у новітній зброї, вкрай потрібен «Айдару» безпілотник. Такі речі, звичайно ж, не під силу громадськості, яка нині і годує, і вдягає-взуває, і купує захисну амуніцію для армійців. Так, це додає наснаги захищати таких свідомих українців, але цього замало, аби «згинули наші воріженьки».
На жаль, є серед нас там, на Сході, і сепаратисти, і непрофесійні командири (можливо, також зрадники). З такою ганьбою боремося, виявляючи якнайшвидше.
Але в основному ті, хто прийшли на війну з Майдану, один одному довіряють. І це важливо. Скажу відверто: таким, що ховаються від мобілізації за мамині спідниці, або шукають заробітку на війні, – тут не місце. Ми не в Афгані, і не в будь-якій іншій країні, ми обороняємо свою землю у своїй державі. Ворог наш – не брат з Луганщини чи Донеччини, а переможець інформаційної війни у цих регіонах – російський окупант. Тож не зупиниться він, якщо ми, не дай Боже, подаруємо йому свій Схід, як Крим…
Хочу сказати ще одне: хлопці, які не готові взяти до рук зброю, можуть знадобитися у тиловому забезпеченні. І маєте щастя, що вас не забирають в українське військо так, як це роблять так звані ЛНРівці чи ДНРівці: насильно примушують чи вбивати «бандерівців», чи рити окопи та виконувати іншу роботу під постійним прицілом терориста. Після такої практики служба у Збройних силах України буде здаватися раєм…
Згідно із наказом командира, «айдарівцю» І.Вишневському дано 10 днів відпустки. А далі – знову до зброї в зону АТО.
Нехай береже вас Господь, хлопці. Дякуємо за сміливість, відвагу. Гордимося вами. Повертайтеся живими й неушкодженими.
Розмову записала Наталя ГАМЕРА,
«Голос Лановеччини».