Найціннішим в житті людини від народження є її сім’я. В життєвих труднощах, робочих негараздах та коловороті буднів, ми часто забуваємо про головне – своїх рідних, свій край. Але зупинившись на хвилинку, ми все ж приходимо до істини.
Про найважливіші цінності, про те, що ніколи не дозволив би собі забути, про найдорожче у своєму житті нам розповів Романків Ігор Петрович – кандидат в депутати до Верховної Ради України по 163 виборчому округу (м. Тернопіль) від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».
– Ігоре Петровичу, розкажіть нам про себе?
– Я народився та виріс у місті Тернополі. Батьки працьовиті люди родом із села Оліїв Зборівського району Тернопільської області. В мене дуже теплі спогади про Оліїв, адже там з своїми братами та сестрою ми провели наше веселе та безтурботне дитинство. До 7 класу я навчався у Тернопільській середній школі №12, яка на даний час є Християнським колегіумом ім. Йосипа Сліпого. Згодом проходив навчання та у 1993 році закінчив Тернопільську середню школу №26. В мене залишилися хороші дружні стосунки з більшістю моїх однокласників, з якими ми часто згадуємо ті часи. Будучи учнем, мені як не дивно, подобалася математика. Можливо тому, що цей предмет мені краще вдавався, а також, мабуть, завдяки моєму класному керівникові – вчителю математики Парасці Герасимівні. Вона була досвідченим педагогом, вимогливим та справедливим класним керівником. Після закінчення школи, я вступив до Львівського торгово-економічного інституту, на факультет правознавства (сьогодні – Львівська комерційна академія). У 1998 році отримав диплом юриста.
– Коли розпочалась ваша трудова діяльність?
– Весь час протягом навчання я працював. Вже в студентські роки я переконався, що лише власною важкою працею можна чогось досягти у житті. На початку 90-х моя сім’я, як і переважна більшість українців зазнала фінансових труднощів. Батько, який працював на заводі «Оріон» змушений був залишити роботу, а маминої зарплати вистачало лише на оплату комунальних послуг. Батько, для того, щоб забезпечити нас розпочав свою справу, а я допомагав йому всім, чим міг. Я вдячний своїм батькам за ці роки, бо заради нас з братом, вони багато працювали. Не дивлячись на життєві труднощі, ми завжди підтримували один одного. Саме моя сім’я завжди була для мене взірцем та головною цінністю в житті. Ці пріоритети не зміняться для мене ніколи.
– У вас з братом незначна різниця у віці, якими є ваші відносини?
– З дитинства ми завжди були разом: ходили до однієї школи, займалися боротьбою в одному спортивному залі. В 1998 році з допомогою свого старшого брата я отримав можливість навчатися у Папсько Латеранському Університеті в Італії (м. Рим), де опановував італійську мову, вивчав церковне та цивільне право. Мій брат – священник, він давав нам шлюб з дружиною Софією, хрестив доньку Кароліну. Брат є і завжди був для мене прикладом у дотриманні моральних цінностей та авторитетом. Навіть на відстані, я повсякчас відчуваю його підтримку. Мені допомагають його щирі молитви, навіть, у найскладніших життєвих ситуаціях. Я вважаю, що в житті кожної людини має бути приклад для наслідування, хтось, хто стимулюює тебе бути кращим ніж ти є, діяти правильно. Такими для мене є мій брат Андрій та моя сім’я.
– Ігоре Петровичу, що стало для вас поштовхом до відстоювання більш активної громадської позиції?
– З 2003 року розпочав повноцінну трудову діяльність за фахом. Працював юристом над інвестиційними проектами в місті Києві. У цьому ж році одружився. Ми з дружиною є людьми активної громадянської позиції. В 2004 році всією сім’єю Романківих, ми підтримували Помаранчеву Революцію та «Майдан». Тоді в свідомості більшості українців відбулися кардинальні зміни. Відбулося остаточне падіння радянських штамів та зародилося прагнення кардинальних змін. Тоді я зрозумів, що маю долучитися до реалізації даних перемін для побудови європейського, демократичного суспільства та сильної української нації. В 2005 році я вступив до партії «Батьківщина». Під час виборів 2006-го року був обраний депутатом до Тернопільської обласної ради за списком «Блок Юлії Тимошенко». Згодом, колеги по фракції «Блок Юлії Тимошенко» обрали мене керівником і делегували до Президії обласної ради.
– Як пригадуєте свою діяльність в Тернопільській обласній раді?
– Головною метою, яку ставили перед собою депутати «Батьківщини» на той період було: чесний та справедливий розподіл коштів обласного бюджету, припинення «розпорошення» комунального майна та майна місцевих громад. Я особисто був ініціатором повернення майна власникам, яке було відібрано «совєтскими» окупантами. Свій юридичний досвід мені вдалося успішно застосувати у судових засіданнях з питання повернення проданого аеропорту «Тернопіль». Довготривалі судові процеси таки дали свій результат й аеропорт залишився, й на сьогодні є власністю тернопільської громади. За час своєї діяльності в Тернопільській обласній раді ми, представники фракції «Батьківщина», послідовно підтримували позицію, що земля в місті Тернополі є надбанням місцевої громади і не повинна переходити в «чужі» руки, уникаючи справедливої, законної процедури аукціону. В результаті судових спорів, діюча тоді партія влади «Наша Україна» позбавила мандатів депутатів Тернопільської обласної ради обраних від Конгресу Українських Націоналістів, а також було скасовано цілий ряд рішень обласної ради. Така несправедливість та беззаконня стали причиною розпуску обласної ради, одним з ініціаторів якого була саме фракція «Батьківщина».
– Несправедливість з якою ви зіткнулися в політиці вплинула на переоцінку принципів та ідеалів?
– Навпаки, тоді я чітко зрозумів, що саме завдяки принциповій позиції та вірі в ідеали, в єдності можна побороти будь-яку несправедливість. Будучи керівником Контрольно-ревізійного управління, я робив все для того, щоб кошти виділенні з бюджету були витрачені за призначенням. Проведені під моїм контролем ревізії виявляли порушення, які призводили до значних фінансових втрат. Зокрема у 2008 році, за результатами перевірки використання коштів на усунення наслідків повені, було внесено подання до розгляду Тернопільської обласної ради про висловлення недовіри її очільнику Чижмарю Ю. Дане подання було підтримане більшістю депутатів.
З приходом до влади злочинного режиму Януковича, під тиском, мене змусили покинути свою роботу в Тернополі. Для того, щоб мати змогу забезпечувати свою родину, я переїхав працювати до Києва, де продовжив свою трудову діяльність та отримав додатковий досвід на великому державному підприємстві «Укрзалізниця».
Я завжди намагаюся працювати, діяти чесно та справедливо, бо так навчили мене батьки. Взірцевим для мене завжди було життя, мудрість та жертовність нашого славетного земляка Патріарха Йосифа Сліпого, який говорив: «Батьківщина – наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століття будували свою державу. Любов батьківщини є приказом розуму, серця і віри. Вона є найбільшим багатством, найвищою моральною силою народу, найбільш плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в Батьківщині і через законну рідну державу нарід вповні заспокоює свої духовні, моральні і суспільні потреби та й осягає найвищій степінь ладу, безпеки і добробуту»…