Інформаційний простір Тернопілля

На Збаражчині провели в останню дорогу Сергія Долгіх, військового, який загинув в зоні проведення АТО. З 34-річним добровольцем 128-ї гірсько-піхотної бригади прощались у його рідному селі Заруддя.

Військовослужбовець поліг на Донеччині біля села Нікішено. Виконуючи бойове завдання, аби убезпечити позиції українських військових на блокпості, разом із побратимами він потрапив у засідку ворога. Зав’язався запеклий бій. Будучи смертельно пораненим, Сергій Долгіх відстрілювався до останнього патрона, до останнього подиху… і загинув як герой.

Мати втратила єдиного сина, осиротіла донечка-першокласниця Софійка, стала вдовою молода дружина, невимовне горе чорним крилом огорнуло усіх рідних і близьких Сергія, усіх, хто його любив і знав.

Наш земляк, уродженець села Заруддя, закінчив Кременецький педагогічний коледж, Тернопільський інститут народного господарства(ТНЕУ), а згодом і один зі столичних вузів – Київський політехнічний інститут. Працював і жив у Києві. Разом з дружиною Анною виховував донечку. До мобілізації Сергій Долгіх очолював комп’ютерний відділ у Республіканському центрі сертифікації.

– Я його любив, як рідного сина, і ніколи не робив різниці між ним і своєю донькою, – каже дядько бійця, чоловік рідної сестри його матері Микола Катеринюк, який виховував Сергія, можна сказати з пелюшок, оскільки батько помер, коли хлопчику було усього один рік, дав путівку у доросле життя. – Це була ідеальна дитина. Він був добрий, веселий, нікому не міг відмовити у допомозі, не пив, не курив, займався спортом. Сергій знав, що таке справжня дружба і дуже цінував її. Мав друзів по всій Україні, для яких його втрата – величезне горе.

Сергій Долгіх пройшов Майдан. Вранці біг на роботу, а ввечері приходив чергувати на барикади.

– Господь забирає найкращих, – із сумом, ховаючи скупі чоловічі сльози, каже активний учасник протестів на Майдані у Києві, односельчанин Сергія Юрій Галенда, – Сергій був щирим українцем, патріотом, дуже розумним та веселим, Людиною з великої літери. Я зустрічався з ним на Майдані. Ночами він чергував в основному на барикаді біля КМДА, а вдень ходив на роботу. Пам’ятаю при зустрічі казав: «Ми – сильні, ми мусимо вистояти».

На початку осені добровольцем 128-ї гірсько-піхотної бригади Сергій вирушив захищати східні рубежі України. Сам попросився на передову під Нікишино, де обстріли позицій українських військових відбуваються мало не щодня, де солдати чи не щодня прощаються із життям, отримують важкі поранення.

Офіцер відділення комплектування Святошинського військкомату міста Києва Андрій Середа, який супроводжував Сергія Долгіх до місця несення бойової служби та якому, як він наголосив, випала велика честь не тільки знати, а й провести в останню путь героя України, розповів, що чоловік мав палке бажання захищати свою Батьківщину, своїх рідних і близьких, тому добровільно визвався боронити Вітчизну і був мобілізований. – Я знав Сергія Долгіх недовго, – пригадує офіцер, – але впевнено можу сказати, що це була особлива людина – спокійний, тихий і ввічливий чоловік, щирий патріот, який усім серцем хотів добра, спокою і миру для України.

Товариський, розумний, відповідальний, активний учасник шкільного життя, спортсмен, авторитет для ровесників, людина, яка постійно працювала над собою – такими словами характеризує Сергія директор Зарудянської школи Олександр Постумент. – Сергій був товариський, завжди брав участь у всіх шкільних заходах, любив спорт, грав у футбол, захищаючи честь села, – розповідає Олександр Миколайович. – Він користувався авторитетом і повагою не лише серед однолітків, а й серед молодших та старших учнів. Я та весь педагогічний колектив пишаємося, що знали Сергія, що він як особистість формувався у стінах нашої школи. Він справжній герой України.

-Сергій самостійно прийняв рішення захищати Україну зі зброєю в руках і ніхто не міг його відговорити від цього кроку. Це був його вибір, – розповідає найкращий друг загиблого бійця Андрій Постумент. – Він був мобілізований третього серпня, а на початку вересня поїхав у зону проведення АТО. Більше того, він рвався на передову. Туди, де він був, на позиції української армії біля населеного пункту Нікішено, ніхто не поспішає, бо там щодня стріляють і вивозять тіла солдатів. Бійці, які стоять біля цього села, від вищого командування тільки й чекають наказу зачистити цей населений пункт від «сєпарів» і кажуть що зроблять це за годину, але у них зв’язані руки через це злощасне перемир’я, яке забирає життя найкращих синів України.

Андрій Постумент з дитинства йшов пліч-о-пліч із найкращим другом, заради нього став волонтером і возив допомогу на передову, де товариш ніс бойову службу. Він каже, що Сергій загинув як герой. Будучи смертельно пораненим, а в бійця влучило дві кулі та осколок, він відстрілювався до останнього патрона, до останнього подиху.

Востаннє Андрій бачив друга за два дні до загибелі. – Сергій не любив пафосу, мав дуже хороше почуття гумору, – з болем каже Андрій, – коли ми прощалися з ним в п’ятницю, я й уявити не міг, що живим його більше ніколи не побачу, а тіло найкращого друга поїду забирати в Харківський морг, хоронитиму. Сергій просив мене, щоб я піклуватися про його донечку Софійку – тепер це мій святий обов’язок. А ще, як і раніше, їздитиму на фронт, тепер уже щоб допомагати бойовим побратимам Сергія.

На похорон українського воїна, якого відспівували 12 священиків, прийшли сотні людей: рідні, близькі, знайомі, друзі, однокласники, колеги по роботі з Києва, односельці та небайдужі зі всієї округи, а також колеги, друзі та знайомі його матері Людмили Киричок, яка працює помічником кухаря у геріатричному відділені села Заруддя, дядька Миколи Катеринюка, що замінив йому батька, тітки і хресної мами Галини, представники влади Збаразького району та міста Збаража, області. Розділити горе матері, яка втратила єдиного сина, приїхали також батьки убитого влітку в зоні АТО військовослужбовця Андрія Чабана із села Залісці.

Труну із тілом бійця від дому, де він зростав, до храму та на сільське кладовище військові несли на руках. Останню путь українського воїна, який, віримо, поповнив небесне воїнство Архістратига Михаїла, молодь встеляла живими квітами, у небо линули скорботні мелодії духового оркестру та спів церковного хору. Похоронили Сергія Долгіх з військовими почестями під салют з автоматів.

Світлана Бондар