“Останній поєдинок, який ніхто не захоче програвати…”
В житті кожного студента настає той момент, коли розумієш, що в твоє життя приходить вона – невідома, незвідана, таємнича.
В тебе, звичайно ж, таке відчуття чогось доволі знайомого, чогось такого недалекого. Таке враження, що у вас з нею вже щось було, але давно згасло. І ось знову вона вносить свої поправки в твоє спокійне, безтурботне, веселе, життя. Знову запалює той вогник, знову відроджує ті почуття тривоги, безвиході.
Вона, як Верховний Суд України – сувора і невблаганна.
Вона, як дитяча вітрянка: приходить дещо несподівано і осідає в твоєму житті, приносячи одні незручності.
Вона, як лотерея: може піднести тебе до вершин матеріальних багатств, до Олімпу слави, як переможця , і увінчати тебе червоною короною, або ж навпаки – відняти все і залишити біля розбитого корита.
Вона вносить в наші життя ноти переживання, гостроти, завзяття. Вносить в наші життя моменти, які ми згадуватимемо інколи з посмішкою, інколи з гордістю, інколи з захопленням.
Вона – це та, яка допомагає тобі зрозуміти, що є ще порох в порохівницях.
Вона готує, але вже до життєвих іспитів.
Вона – це сесія!
І ось знову стукає вона в наші відкриті до всього прекрасного двері, входить тихо і безшумно, як в принципі і завжди.
Наш останній поєдинок, який ніхто не захоче програвати.
Степан Гаврищак