Боєць з Бережанщини: “Ми покликані відвоювати мир”
Війна на сході України не лише спонукає українців до єднання у спільній молитві та допомозі військовим. Вона робить щораз помітнішими тих, хто є патріотом не реєстровим, а справжнім – захищаючи Вітчизну на полі бою чи допомагаючи бійцям у лавах волонтерів.
Один із них – наш земляк, бережанець, знаний колекціонер, учасник Євромайдану й Громадського формування “Бережанська Самооборона ім. Героїв Лисоні” Олег Поливко.
Після тримісячного перебування в зоні АТО О.Поливко кілька днів насолоджувався відпусткою у рідному місті, тішився мирним небом, спокоєм, приємними спілкуваннями з родичами, близькими, друзями-однодумцями. Його розповіді зворушують…
Останні два місяці на фронті, каже Олег, були надзвичайно складними. Адже гаубичний дивізіон 79-ї Миколаївської аеромобільної бригади, в якому він служить, дислокувався на передовій біля с. Орлівка (недалеко с. Піски) і звідти прикривав артилерійським вогнем захисників Донецького аеропорту – легендарних “кіборгів”, знищуючи вогневі точки терористів.
Постійно перебували в бойовій готовності – в кількох метрах від гармат. Проживали в бліндажах, що їх самі ж і будували. Поряд копали ями, в які можна було б заховатися в “гарячі” хвилини обстрілу з ворожих мінометів чи “градів”.
Артилерія бойовиків донині нещадно обстрілює населені пункти в районі Донецького аеропорту. Снаряди терористів не раз падали в Орлівці. Відомо, що під час обстрілів загинув мирний житель, викладач тамтешньої школи. У багатьох будинках вибиті вікна, зруйновані стіни. Від обстрілів постраждали будинок культури та церква.
Не миналося також без поранень і втрат побратимів. На щастя, снаряди терористів Олега оминали. Можливо, тому, що щиро молився – і під час обстрілів, й у хвилини затишшя.
Безумовно, знадобилися армійські навики – служив у Німеччині. Адже ситуація на позиціях була настільки напруженою, що сюди, на передову, навіть не доїжджали волонтери, допомогу від них передавали військові.
Що цікаво – Олег не вперше на Донбасі. Ще в юні роки, після закінчення школи, доля закинула його навчатися на кухаря в м. Карло-Лібкнехтівськ (нині Соледар) біля Артемівська. А переддипломну практику проходив на заводі у Слов’янську. Тоді й подумати не міг, що колись доведеться тут воювати, вибиваючи ворогів із рідної землі.
Із теплотою згадує О.Поливко дружню підтримку волонтерів під час навчань на полігоні “Широкий лан” в одній із миколаївських військових частин, у зоні АТО в Краматорську. Особливо відчутну допомогу надавали київські волонтери – добротною військовою амуніцією, термобілизною, медикаментами. Тут вони навчали надавати і першу медичну допомогу – собі й товаришам.
– На війні багато бійців переосмислило сутність життя – таких моментів заглиблення в себе, в свою душу і свідомість у мирні дні майже немає, – зазначив Олег. – Почуття любові до України, готовність до захисту рідної землі набувають особливого сенсу. Це для українського воїна – святе. Ми мусимо перемогти ворога! Ми покликані відвоювати мир!
Утім, згадує, у польових умовах, в окопах і бліндажах, окрім місцевих терористів і російських найманців, ворогами наших хлопців часто ставали холодні пронизливі степові вітри та морози. Бувало, й хворіли. Та не нарікали. Олегові також довелося пройти лікування у військових госпіталях Харкова та Львова.
У вільний від служби час наш земляк телефонував рідним і знайомим, цікавився новинками філателії, бережанського мирного життя. Співпраця колишнього поштовика, керівника міського Товариства Асоціації філателістів України з “Укрпоштою” не припиняється й під час війни.
Надовго у пам’яті О.Поливка залишаться цікаві змістовні зустрічі в обласному центрі з тернопільськими колекціонерами Юрієм Ковальковим, Миколою Ротманом, Євгеном Філем, учасником АТО, бійцем артбатальйону “Правого Сектора” Юрієм Заблоцьким, від яких у подарунок одержав книжку “Тарас Шевченко у пам’яті поколінь” (до 200-річчя з дня народження Кобзаря), з місцевими самооборонівцями, волонтерами, багатьма активістами чи просто небайдужими людьми.
А особливо тішить душу те, що десятки, сотні, тисячі його земляків тут, у Бережанах, підтримують, чим можуть, українських захисників, вірять у перемогу, мир, спокій і добробут рідної землі, які він непохитно й відчайдушно боронить на полях боїв на сході України.
Тетяна БУДАР. Газета «Бережанське віче»