Афганець з Чорткова просить чоловіків не втікати від мобілізації
Минулого року війна із російськими окупантами увірвалась в наші оселі і насіяла багато болю. Смерть своєю холодною рукою вже вирвала із життя тисячі українців, забрала у потойбічні світи і двох наших земляків – Дениса Громового із села Росохач та Романа Ільяшенка з Чорткова. Майже кожного дня у цьогочассі на Тернопілля доноситься сумна звістка про загибель військовиків.
Вічна пам’ять тим, хто загинув у бою, помер від ран у госпіталях, захищаючи країну від російського агресора. А живим – наша шана і подяка. За те, що чинять шалений опір супротивнику, зберігаючи солдатську честь і славу.
Але ніде правди діти: серед жителів Чортківського району залишається велика кількість зрадників, боягузів і “вишиватників”, які чинять опір четвертій хвилі мобілізації, ухиляються від військової служби. Цією проблемою, без побоювань і загравань з “чоловічками у сукенках”, повинні зайнятись правоохоронні органи.
Дивно, сумно і страшно водночас навіть подумати: коли героїчні вояки ОУН-УПА, наші діди і прадіди, виборювали незалежність, знищуючи москалів під гаслами “Слава Україні! Героям Слава!”, то їхні невдячні нащадки тікають від мобілізації, намагаються “відкосити” від армійської служби.
“Дивна складається ситуація, коли одні чоловіки, молоді хлопці сидять у барах, ресторанах, п’ють пиво, – про це нещодавно сказав (прізвища не пригадую) наш земляк, який воює на східному фронті, – а інші в той час на війні гинуть від «градів», «тюльпанів» і «смерчів», захищаючи нашу країну (наші сім’ї) від лютого ворога. Подумайте про тих, хто на передовій місяцями без відпочинку…”
Повірте, що хлопці, які зараз беруть участь у бойових діях усе пригадають і “вишиватникам”, і владцям (після перемоги над ворогом!!!), та ще як пригадають. На війні відразу видно хто є хто, як на долоні. Боягузтво і підлість в бойових умовах проявляються, як на лакмусовім папері – швидко і безпомилково.
Хто був на війні, той знає, що герой помирає один раз, а живе все життя. Боягуз помирає десятки разів і не залишає після себе пам’яті.
В Афгані, згадую свою армійську службу, ніхто не проявляв жалю до боягуза, той, хто хотів сховатися за спини товаришів, спасти своє життя ціною інших людей, того переслідувала загальна ненависть. Це було жорстоко, але це було необхідно, торжество справедливості війни брало верх над упадком людського духу. Так буде і тепер, бо, хочеться комусь того чи ні, така сувора правда життя.
Володимир Погорецький,
учасник бойових дій в Афганістані (інвалід війни)
зразу видно, що автор 1нвал1д насправд1 1 при тому на всю голову, 1наче людина, котра в мирний час побувала на в1йн1 , чуж1й в1йн1, буде до к1нця дн1в застер1гати, щоб туди молодь не потрапляла. Ти, на всю голову хворий, ти що повторюеш дурниц1 що Рос1я напала на Укра1ну. Ти хоч знаеш розм1ри рос1йсько1 арм11, що вона тоб1 роками там буде в Донецьку сид1ти? Якби Рос1я напала на Укра1ну, то вже черех тиждень рос1йськ1 в1йська були б у Львов1, а не сид1ли в Дебальцево 1 стр1ляли з гармат, випущених ще у роц1 твого народження, деб1л гал1цейський. Напав на него хтось, бачиш. Хлопц1 молод1,дуже правильно розум1ють кому 1 для чого в1йна 1 хто з ким воюе. Правильно роблять, що не хотять бути вбивцями сво1х земляк1в, не хотять бути членами крим1нальних зборищ по типу Айдара 1 Азова. Не потр1бна вйна н1кому. А ол1гархи хай м1ж собою розберуться.