Минув рік після перемоги Революції гідності. Зима, що нас змінила, залишиться в історії уособленням велетенського трагізму та найвищого патріотизму. Вона назавжди створила бездонну безодню між азійською і європейською цивілізаціями, між неволею і незалежністю. Подвиги та самовідданість Небесної Сотні торкнулись і вплинули на життя чи не кожного українця. Здавалось би, змінилося все. Проте не змінились владні інституції.
Обласна рада з перших днів підтримала вимоги громадян – учасників майдану. Серед них було чимало наших депутатів. 2 грудня 2013 року на майдані Незалежності у Києві відбулася 47 сесія обласної ради – Тернопільська обласна рада єдина в Україні провела таку виїзну сесію. Таким чином якщо обласна рада від Євромайдану до трагічних подій кінця лютого і перемоги Революції Гідності, як і ради інших рівнів, переважною більшістю була на боці народу, підтримувала його вимоги, а часто координувала діяльність громадських організацій та політичних партій, депутати брали участь у найгарячіших подіях, то прокуратура у свою чергу оскаржувала найактуальніші рішення сесій, а суди задовольняли позови.
Йдеться, до прикладу, про рішення місцевих рад про суспільну-політичну ситуацію в Україні, про забезпечення дотримання вимог Конституції України та законів України на території Тернопільської області, звернення до держслужбовців, суддів, працівників правоохоронних органів та військовослужбовців та ін.. Такі, явно каральні, дії часто вчинялись на випередження. Не встигаючи потрапити із сесійної зали до кабінету, як голова обласної ради, я отримував постанову суду із забороною підписувати певні рішення сесії облради. Цілком зрозуміло, що, оскаржуючи у суді рішення місцевих рад під час Революції Гідності, прокурори та судді діяли на догоду антинародному режиму.
Усі ці рішення самоврядних органів були політичними, не носили нормативного характеру, не встановлювали правових норм, а натомість лише закріплювали волевиявлення місцевих громад щодо оцінки подій в державі. У свою чергу, скасовуючи їх, прокурори та судді займали кон’юнктурну позицію. Тобто, у час, коли тисячі людей вийшли на вулиці українських міст на протест проти злочинної влади, гинули в ім’я справедливої та незалежної держави, працівники правоохоронних та судових органів зайняли сторону антинародного режиму, формально дотримуючись букви Закону. Їм у відповідь – у ніч гніву запалали приміщення прокуратури, міліції, судів.
Здавалось би – мали б змінитись і силові структури. Натомість не відбулось системних змін, тому до сих пір не покарані винні у смертях та катуваннях майданівців, не відповіли за протиправні дії силовики, чиновники-корупціонери. Як наслідок – ми маємо Україну – країну глибоких суспільних контрастів і розчарувань. Працьовиті, талановиті, неймовірно відважні та здатні у будь-яку мить прийти на допомогу люди, а з іншої – проїжджена наскрізь корупцією влада.
Ми всі чекали реформ, проте до структурних змін не зроблено практично ні кроку. Як рік тому Тернопілля практично залишилось без виконавчої гілки влади, адже адміністрації були паралізовані, рада, як єдиний легітимний орган перебрала на себе усі повноваження і забезпечила нормальну життєдіяльність краю. І сьогодні діяльність адміністрацій формальна, недопускаюча найменших змін та поступу вперед, скоріше навіть ніяка й зводиться до бюрократичних «засідаловок» та накопичення паперової маси. Тим паче, що багато місяців поспіль не призначені їх очільники на різних рівнях. Як і рік тому відсутні легітимні керівники управлінь МВС та СБУ в області. Така практика характерна і для інших регіонів, а це під час реальних воєнних дій, якнайменше, викликає подивування.
Ми всі усвідомлюємо, що країна перебуває у стані фактичної війни, що на Сході клацає зброєю жорстокий агресор. Але не меншою загрозою існуванню нашої держави ніж терористи та північний сусід є тотальна корупція. І саме з нею необхідно провести системну всеохоплюючу боротьбу.
Рік, що минув, підтвердив: Український народ – це не уявна спільнота, ми стали політичною нацією. Майдан відкрив серця мільйонів українців для Нової України, розпочав новітню історію. І дуже хотілося б, щоб ця Нова Україна постала в реалії інстутиційно, а не лише, змінивши наші серця!
Голова обласної ради
Василь Хомінець
Довідково: за даними Генпрокуратури, всього під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі осіб, 104 з них загинули.