Інформаційний простір Тернопілля

55-річного збаражчанина, афганця Віталія Шумила депортували з Росії через те, що українець. У його будинку тепер живуть переселенці з Криму, а бізнес забрали “зацікавлені” особи.

Народився Віталій у липні 1960 року в Збаражі, мама залишила його у пологовому….далі – дитячий будинок Львова, навчання в технікумі, рік і вісім місяців в Афгані, де, підірвавшись на міні, отримав надважке поранення – постраждало 80% хребта, поламані ноги, руки…до життя повертався, підвішеним над лікарняним ліжком у Московському госпіталі, далі було лікування в Україні – у Саках, тут посадили в інвалідний візок, а далі Червоний Хрест забрав у Німеччину – тут лікарі поставили на милиці, звідти поїхав доліковуватися в США, підписавши перед тим документи, що у разі чого готовий піти на “запчастини” – тобто стати донором. Втрачати сироті не було чого, крім шансу на повноцінне життя – погодився. Вижив – у хребті та нозі залізяччя.

Після кількарічного лікування шість років працював водієм, автослюсарем в Америці. Далі були заробітки у Білорусії, Росії, в тому числі у Сибірі, Тюмені, Казахстані. Крутив баранку свого авто, займався торгівлею. Назбирав “копійчину” придбав хату у Ростовській області – 40 км від українського кордону. Започаткував тут власну справу у сфері торгівлі, збудував теплиці, де мав задум вирощувати овочі та зелень. Однак у 55 років змушений тепер почати все з нуля, бо з Росії його виперли з “вовчим” квитком через те, що українець, учасник протестів на Болотній в Москві, афганець з дозволом на проживання в США.

Вранці 14 листопада 2013 року з будинку його в наручниках вивели і доправили в суд, де суддя з прізвищем Кузьменко, винесла вирок – штраф 2 тисячі рублів і заборона жити в Росії 5 років. Подав апеляцію – заборонили в”їзд на 7 років. Тепер у його будинку живуть переселенці з Криму, бізнес забрали “зацікавлені” особи, рахунки, де була немаленька сума грошей, адже бізнес приносив добрі прибутки, заблоковані.

Приїхав в Україну і пішов на Майдан, був у 8-й сотні Олега Міхнюка, в службі безпеки в КМДА, після майдану жив на Київщині і з товаришем їздив на передову – возили каски, бронижелети, продукти і інші необхідні бійцям “дрібниці”. Загалом була 21 поїздка в зону АТО. Зараз чоловік тимчасово живе у друга з Майдану, жителя села Бодаки Миколи Шандрука.

Втративши все, не втрачає надії на те, що ще зможе заробити собі на куток і достойну старість. Можливо влітку поїде в Білорусію, де має друзів. Зараз хотів би у якості волонтера допомагати нашим воякам не передовій, адже їхати в гарячі точки не боїться, тому шукає свою нішу у волонтерському русі на Тернопільщині.

Життєве кредо чоловіка – “Не май сто рублів, а май сто друзів”. Доведено на практиці – не раз товариші його виручали і підставляли плече у тяжку хвилину, і тому, каже, людських стосунків ніякі гроші не замінять.

Світлана Боднар