Інформаційний простір Тернопілля

Сила є — розуму не треба?.. Кому спаде на думку примірювати це прислів’я до себе?! Людина скроєна по-іншому: не особливо схильна до об’єктивної самооцінки в тій ситуації, яка й підкидає привід задуматися. Хоча, здавалося б, ошпарений і на холодну воду дмухатиме. Не кожен — і не за всяких, навіть гостро конфліктних ситуацій. Бо якби після того, що сталося цьогорічного січня, молодий сільський чоловік змусив себе трохи гальмувати на віражах взаємин з іншими, мабуть, на початку квітня гостина не перетворилася б у нічне побоїще.

Може, не довелося б 24-річному Степану вирушати під конвоєм у колонію, аби провести там відміряний судом шестилітній термін позбавлення волі. І 32-річному його приятелю Руслану теж не світила б «приємність» періодично відвідувати органи кримінально-виконавчої інспекції: два роки іспитового строку — не ізоляція за мурами і гратами — теж не медом намазані.

Заговорила сила, змовчав розум — сталася біда… Троє чоловіків потерпіли від п’яних рук. Про те, що сталося, вони розповідали в залі суду. Свою версію тих подій, що й призвели до порушення кримінальної справи, викладали обидва підсудні. Історія, яка наче відтворювалася в судовому залі свідченнями очевидців, експертними висновками, протоколами та іншими документами, вражала і драматизмом, і водночас безглуздям… Усе переплелося в тугому клубку пристрастей…

Синці, підбите око, забійна рана повіки, набряк губ і крововилив нижньої губи — ось чим завершилася зустріч із Степаном для його односельця. Перед йорданськими святами, як розповідав сам підсудний, він випив грамів 150 горілки, спорожнивши ще й півлітрову пляшку пива. Взимку швидко сутеніє. Коли він вийшов на вулицю, то час ще не був пізній: наближалася 18-та година. У темряві, але на засніженому довкіллі, чоловіча постать виднілася чітко. Впізнав свого знайомого, до якого мав грошовий інтерес. Ось і поцікавився, а як же справи з оплатою за зроблене. Знайомий відповів, що він теж грошей не отримав. Якщо вірити Степану, то він тоді й почув нецензурні висловлювання на свою адресу. Вилаявся у відповідь? На коротку фразу, суть якої зводилася до «грошей не дали», зреагував несподівано — силою удару. Нічого не з’ясовуючи і не пояснюючи, рукою вдарив односельця в обличчя. Коли той упав, ще кілька разів копнув у голову. Мабуть, хтось побачив те, що пізніше суд визнає «хуліганством — грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю», і сповістив матері побитого, котра й викликала бригаду швидкої медичної допомоги. Тілесні ушкодження, на щастя, були легкими. Принаймні за ступенем тяжкості судово-медична експертиза їх так кваліфікувала. Але ж ходити із синцями на розпухлому обличчі кому приємно? За хуліганство теж треба винуватцю одвіт тримати. Чи картав себе Степан хоча б у думках?..

Минав час, уже весна на порозі стала. Степанова родина, як усі односельці, готувалася до світлого свята Пасхи. На другий день Великодня до їхньої оселі завітав гість. Руслан приїхав з іншого району. Родичку Степанової дружини вважав своєю нареченою. Наступного дня поріг сільської хати переступив ще один гість. Петра прийняли за святковим столом. Чи ж буває гостина безалкогольною?! Розмовляючи про життя-буття, чоловіки спорожнили півлітрову пляшку горілки. Через якийсь час до компанії приєднався ще один чоловік — умовно назвімо його Іваном (до речі, всі імена з морально-етичних міркувань змінені). Степанова дружина казала в суді, що Івана прикликав Петро. Вони обидва згодом і поїхали кудись, повернувшись з трьома пляшками оковитої. Чаркувалися разом з Русланом, Степан приєднався до них приблизно опівночі.

Звісно, яким би тривалим не було застілля, але врешті-решт треба й по домівках розходитися. Розставання мирним не було. Де захмелілі голови, там деколи стається те, чому ніхто не радий. У компанії, що зібралася в гостинній хаті, теж визрів конфлікт. Не однозначно змальовували його причину очевидці. Степан запевняв, що дружина поскаржилася на Івана, мовляв, чіплявся до неї. Тому він, як чоловік, був змушений поговорити на цю тему з гостем. Іван вирішив, що пора їхати додому разом з Петром. Той вже дрімав. Розбудили — і він почав збиратися в дорогу. За словами Степана, обидва висловлювали невдоволення з приводу того, що їх випроваджують геть. Руслан же твердив, що Іван намагався «липнути» до його майбутньої дружини, а господаревим «хлопці, пора по домах» був незадоволеним. Яке бачення причини конфлікту двома іншими чоловіками, котрі й стали потерпілими? Петро в залі суду запевняв, що не може збагнути, чому їх з Іваном побили, заперечивши покази Степана і його дружини. Як би не було, чорна кішка в компанії пробігла, розділивши чоловіків. І сталося те, що мовою судових документів звучить однозначно: після півночі Степан, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, у дворі з метою помсти за конфлікт, що виник в нього з Іваном кількома годинами раніше, «взяв дерев’яну палицю, з допомогою якої, а також руками і ногами умисно побив потерпілого».

Усе діялося на подвір’ї. Іван згадував, що раптом відчув сильний удар у скроню, другий — у спину. Впав на землю і отримав ще кілька ударів — у руку, спину, тулуб. Дерев’яною палицею орудував Степан. Нею ж він лупцював і Петра, котрий вийшов з хати на вулицю через кілька хвилин. А потім ще й підбіг Руслан і накинувся на них, орудуючи руками, ногами і тою ж палицею… Петро втратив свідомість від першого ж удару по голові. Отямився в лікарні…

Сидячи на лаві підсудних, ні Степан, ані Руслан не заперечували вини, визнавали, що побили двох потерпілих. Перший підсудний казав, що в сараї схопив дерев’яну ручку від лопати, якою і лупцював обидвох. Побиті вже лежали на подвір’ї, коли з хати вибіг Руслан. Ручку від лопати він теж опустив на тіло Івана. Другий згадував, що з будинку прихопив пляшку, коли почув жіночий крик. Пляшка, казав, вцілила в руку і груди побитого — та й розлетілася на скалки…

Жінки викликали «швидку», яка відвезла закривавлених чоловіків до райлікарні, де їх помістили в реанімацію. Травми грудей, перелом ребра, травми руки, рани на тім’ї, скроні, чолі, численні синці, садна, прояв струсу мозку, забій нирок — таким був фінал гостини для Івана. Тілесні ушкодження, заподіяні Петрові, за висновком експертів, належали «до тяжких, з ознакою небезпеки для життя». Медики виявили в нього забої, рани, крововиливи, садна, синці, переломи, зокрема «лобної кістки, що поширювалися на основу черепа», «накопичення крові між внутрішньою поверхнею черепа та твердою мозковою оболонкою».

Покарання обидвом засудженим, обране районним судом, апеляційний суд Тернопільської області не змінив. Вирок вступив у законну силу. Перегорнена остання сторінка кримінальної справи. Хочеться сподіватися, що ця судова історія стане пересторогою для якоїсь «гарячої голови», схильної реагувати на життєві колізії силою кулака. То руйнівна сила: не тільки чиємусь життю чи здоров’ю загрожує, а вдаряє по власному. Бумерангом повертається…