Та навіть концерт, влаштований на їхню честь, не так тішить хлопців, як зігріваюча думка про те, що вони за день-два побачать своїх найрідніших та найближчих людей, зустрічі з якими перешкоджала війна.
В цивільному житті вони будівельники, менеджери, спеціалісти різних профілів, а от в зоні АТО їм доводилось здобувати військові спеціальності – хтось був у числі номерів обслуг хтось водієм, навідником тощо. Пережили хлопці важкі втрати бойових побратимів, холод і страх, тож в очах у них ще той незагоєний біль, хоч думками вони вже з родиною.
Старшому майстру техвзводу бійцю Вадиму Гармашу з Кіровоградщини 29 років. Вдома на нього чекають дружина та двоє дітей, а також матір та безліч родичів і друзів. Чоловік не шкодує, що пішов в лави ЗСУ, адже переконаний – захищати країну – обов’язок кожного справжнього чоловіка.
– Емоції просто зашкалюють, я щасливий, що нарешті побачу своїх. Хочу якнайскоріше їх обняти, страшно скучив і чекав цієї зустрічі, – розповів сайту Тернополяни Вадим Гармаш. – Трохи відпочину, а далі планую залишитися в 44-ій артилерійській бригаді на контрактній основі. Сподіваюся, що якщо все буде благополучно, то й сім’ю сюди заберу.
Останніми роками боєць жив на Черкащині, але всерйоз задумується над подальшим проживанням у Тернополі. Родина до його ініціативи ставиться позитивно, тож цілком підтримує главу сім’ї. Щодо того досвіду, що залишився за плечима, військовослужбовець впевнений – він робить людиною лише міцнішою духом.
– Спочатку було дуже важко, але згодом звикли. Ми здружилися і жили наче одна велика родина. Що було найважчим?…Знаєте, все можна пережити, але найстрашніше нам було витягувати трупи загиблих товаришів…це важко пережити, – згадує Вадим Гармаш. – Дякуючи волонтерам, які вселяли у нас надію, розповідали новини з рідної землі нам вдалося гідно пройти цей нелегкий шлях. На превеликий жаль не всім, але на війні не буває без втрат.
У найближчі дні їх демобілізують, а вже сьогодні розпочали оформляти документи на звільнення військовослужбовців у запас. Тепер їм потрібен відпочинок та реабілітація, але війна триває і потребує справжніх патріотів, котрі гідно триматимуть оборону там – на далекому, але такому рідному українському Сході.
