Інформаційний простір Тернопілля

Нещодавно Тернопіль сколихнула новина — усім чоловікам Тернопільської обласної філармонії принесли повістки. Тож нині і музиканти симфонічного оркестру, і співаки камерного хору та квартету «Акорд», і танцюристи «Надзбручанки» проходять медкомісію.

— Так, наші працівники справді отримали 31 повістку, — підтверджує директор Тернопільської обласної філармонії Ярослав Лемішка. — Ті, хто відмовився (а таких небагато) їх брати, нині або на лікарняному, або звільнилися з роботи. Як запевнили мене у військкоматі, повістки працівникам філармонії принесли тільки для того, щоб впорядкувати списки і обстежити стан здоров’я, а про відправлення їх на військові навчання для подальшої участі в зоні АТО не йдеться.

Не можу бути стовідсотково впевненим, чи це справді так, але принаймні так мені пояснили. «Хлопці, якщо ви заберете у мене людей, що я буду робити?» — сказав я у військкоматі. Ми шукаємо наших музикантів та співаків роками, їм неможливо знайти заміну. Якщо мобілізують бодай одного артиста — це вже проблема. Я підніму на ноги весь Тернопіль!

Самі музиканти готові захищати нашу країну, але зізнаються, що на фронті з них буде мало користі. Очевидно, ситуація може прояснитися у ході діалогу між керівництвом облради, яка є прямим роботодавцем працівників філармонії, а отже, безпосередньо відповідає за цю установу, і керівництвом військкомату.

Тим часом тернополяни у соцмережах обурюються, що навіть у часи Другої світової війни люди творчих професій мали броню. Так, вони їздили на фронт, але тільки з концертами, щоб підтримати бойовий дух військових, тобто робили те, що вміли робити найкраще, пише Нова Тернопільська газета.

Музикант чи співак з автоматом, якого не вміє тримати у руках, а не те, що ним користуватися, — найперша мішень для ворога. Так, як і вчитель, інженер чи журналіст, далекий від військової справи, якої за місяць не навчиш. У нас же нині мобілізовують усіх підряд, лише б виконати план, як у совдепівські часи. Та чи здатне таке «військо» протистояти добре підготовленій ворожій армії?

Що це — звична недолугість, халатність чи добре продуманий план геноциду українців? Чому в цьому війську немає, скажімо, нашої доблесної міліції, представники якої, маючи спеціальну підготовку, не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а залучені лише до «другого коридору», так званої «зачистки», проте при роздачі земельних ділянок для учасників АТО перші у списках?

Чи, може, є у тому війську народні обранці, які товкли себе в груди, обіцяючи, що все у нас буде «в шоколаді»? Подайте, шановні, приклад, і за вами підуть усі. Але ж ні, їм не можна, у них надважлива місія — днями і ночами «дбати» про український народ, через те й здоров’я втрачають, непридатні до служби. А народ, якого висмикують на війну цілими селами, кафедрами університетів, колективами лікарень чи філармоній, придатний… Допоки триватиме у нас ця брехня — триватиме в Україні й війна. На всіх рівнях.