Жителі Лановеччини, Збаражчини, Кременеччини на колінах зустрічали загиблого на Луганщині бійця 24-ї окремої механізованої бригади, 46-річного сержанта Василя Борисевича – уродженця с.Діброва Збаразького району. Поховали Героя наступного дня у Малій Снігурівці на Лановеччині, де він проживав з сім’єю.
Пригадую першовересневий ранок минулого року. На вулицях міста – своєрідний парад вишиванок, заквітчаний айстрами й жоржинами та мережаний кольорами національної символіки, – у школярів розпочався новий навчальний рік. А біля військкомату, що межує зі школою, того дня вчергове благословляли новобранців у дорогу на захист України. Серед вісьмох мобілізованих вирізнявся сивочолий статечний чоловік. Казали, що він, батько двох синів, добровільно йде до війська, бо вважає себе більш досвідченим та підготовленим, аніж молодь.
Майже три місяці бойового злагодження на Яворівському полігоні і Василь Борисевич, разом із шістьма побратимами з Лановеччини, потрапляє в одну із гарячих точок зони АТО на Луганщині – на 31-й блокпост. У передноворіччя лановецькі волонтери з гостинцями відвідували українських воїнів на бойових позиціях. Були приємно вражені облаштованим побутом бійців на 31-му блокпосту. Хлопці розповідали, що за це в них відповідає заступник командира 2-го взводу Василь Борисевич, якого по-доброму називали “Дядя Вася”.
– Дядя Вася — рідкісний добряк, завжди веселий, умів влучно пожартувати, його тут любили та поважали усі, — каже побратим-земляк Григорій Ярмошко. — А ще мав золоті руки. Завдяки йому у нас була навіть своя баня.
Про Василя Васильовича тільки позитивне говорять також і його друзі-підприємці, й односельчани з Малої Снігурівки. Кажуть, що Борисевичі — зразкова українська сім’я, яка бере активну участь у житті громади, не відмовляє нікому у допомозі, чесно й дбайливо веде свій “овочевий бізнес”.
Василь з дружиною Іриною виховували синів Павла й Володю власним прикладом трудолюбства, любові до Бога, пошанівку до людей, патріотизму до рідної землі. Не відкуповували їх у свій час від армії, бо батько вважав обов’язком справжнього мужчини вміти захистити свою Батьківщину. З таким почуттям і пішов на війну…
Лановецький штаб допомоги бійцям АТО постійно підтримував зв’язок із земляками, від них дізнавалися й про реальну обстановку на передовій.
Тієї злощасної доби, коли бойовики з особливою жорстокістю поливали “градами”, обстрілювали з мінометів і танків позиції 31 блокпоста, розташованого на Бахмутській трасі, поблизу селища Фрунзе, телефони хлопців мовчали. Не відповідав і номер дяді Васі.
Саме тоді, 20 січня, в його серце підступно влучила снайперська куля. Свідками загибелі товариша були земляки з Лановеччини. Коли йшов бій, вони віднесли тіло Василя до бліндажу. На жаль, позицій українським військовим тоді не вдалося втримати. Блокпост захопили сепаратисти, повністю зруйнувавши захисні споруди. Забрати побратима вдалося не відразу.
Тіло Василя Борисевича ідентифікували аж через три місяці після трагедії.
– Увесь цей час наша сім’я жила, наче в тунелі, не сподіваючись на “світло”, — каже знесилена від безсонних ночей дружиназагиблого воїна Ірина. — Якась надія, що живий, жевріла, але куди тільки не зверталися, аби допомогли повернути чоловіка. Ми прожили з ним 25 років разом. Василь на руках мене носив, був добрим і люблячим, турботливим і хазяйновитим. Гордився синами. Торік справили весілля старшому. Тішився, що колись стане дідусем. З нетерпінням чекав ротації, відраховував дні до можливої відпустки…
Жалобний кортеж із табличкою “200″ у супроводі сотень земляків зупинився біля подвір’я Борисевичів у Малій Снігурівці. З допомогою волонтерів син Володя привіз тіло батька до рідної домівки.
Наступного дня Василя Борисевича поховали на сільському цвинтарі з усіма військовими й християнськими
почестями. В останню путь Героя прийшли провести більше тисячі людей з Лановеччини, Збаражчини, Тернополя, його побратими з 24-ї бригади.
– Йому було що залишати вдома, але він не побоявся піти захищати Україну зі зброєю в руках. Його подвиг і приклад життя нехай буде для кожного з нас зразком, — сказав владика Нестор, який здійснив чин похорону бійця в співслужінні із майже двома десятками священиків.
Коротке життя Василь Борисевич прожив достойно і відійшов у Вічність Героєм. А Герої не вмирають!
Наталя ГАМЕРА,
редактор газети «Голос Лановеччини».