Бійцям з Тернопільщини на війні життя рятував … собака
Старший солдат Андрій Бобрик із с. Сороцьке Теребовлянського району був призваний на строкову службу до Збройних Сил України в кінці квітня 2013 року. Зараз йому виповнилося 20 років, служив і служить у 24-й окремій механізованій бригаді.
Почалася війна на сході України, і солдат будь-що прагнув захистити свою Вітчизну. І ось 4 липня 2014 року він підписав контракт і невдовзі потрапив у зону АТО. Спочатку військовий підрозділ Андрія стояв в Артемівську, с.Дмитрівка, м.Щастя, інших населених пунктах. Солдат здобув спеціальність оператора-навідника бойової машини піхоти (БМП) ще на початку строкової служби у 169-ому військовому навчально-тренувальному центрі «Десна», а нині він – заступник командира БМП-2.
«Останнім часом, – розповідає Андрій, – ми стояли в Кримському неподалік від 29 блокпоста. В один із березневих днів сепаратисти почали артилерійський обстріл (якраз перед тим ми всі мали вилазити через люк з машини), я в той час був без бронежилета і просто під кришкою люку, тому й почав першим вилазити з машини. Тоді ж один із снарядів прямо попав у нас.
Мені, вважаю, пощастило, ударною хвилею кинуло на землю і вбік, а 5 товаришів в середині машини загинули миттєво. Один залишився живим, правда, важкопораненим, він перебував у реанімації Харківського військового шпиталю.
Після вибуху нічого не пам’ятаю, втратив свідомість. Коли прийшов до тями, побачив біля себе медика, це було у польовому шпиталі. Перші дні не міг нічого їсти, мене нудило і вивертало, боліла голова. Але мені сказали, що я просто отруївся, з’їв щось не те.
Тож пішов далі служити й стояв на блокпосту аж до 20-их чисел квітня, проте легкі нудота і головні болі не зникали. Звернувся до командира, і мене того ж дня відпустили додому. Щиро дякую йому, добрий і чуйний чоловік! До Лисичанська підвезли наші хлопці-вояки, звідти на поїзді вирушив до Києва, потім – до Тернополя.
Вдома нелегко було призвичаїтись до мирної обстановки, стався нервовий напад. Забрали до Теребовлянської ЦРЛ, у реанімацію, потім перевели в неврологічний відділ, де приймав крапельниці та заспокійливі пігулки. Здоров’я йде на покращення, і незабаром думаю повернутися в стрій».
Таки є Боже провидіння на світі і ангели-охоронці також є, Андрій у цьому впевнений.
А ще воїн розповідав, що в їх підрозділі був пес, його він підібрав в Артемівську, неподалік блокпоста. Тварина відчувала наперед всі обстріли ворогів і попереджувала воїнів гавканням чи скавулінням про це. Бійці прозвали його «Барсом». Якщо розшифрувати назву, то буде так: бойова-артилерійсько-розвідувальна собака. Одного разу його загубили біля Щастя, але «Барсик» до Дмитрівки, до своїх товаришів, прибіг сам. На рахунку чотириногого товариша багато врятованих життів воїнів, через такі здібності тварину і по телебаченню показували не раз.
На жаль, під час одного з обстрілів поблизу Дмитрівки «Барс» геройськи загинув, не встигши заскочити в люк БМП, його прошило багатьма осколками…
У Теребовлі Андрієві допомагали воїни АТО, які знаходяться у відпустках, зокрема, Ігор Савіцький, а також волонтери.
У 20 років таке страхіття пережити – це не кожному під силу. Та, як кажуть, в отчому домі і небо ближче, от і допомогли Андрієві всі – і рідні, і друзі, і свої, теребовлянські, лікарі.
Віктор Аверкієв, районна газета «Воля»