Інформаційний простір Тернопілля

Рік тому зі мною сталася важлива подія. Я нарешті зрозуміла чому в 11 класі на уроці історії мене так зачепила розповідь про Українську повстанську армію.

Я знала, що СБУ відкрила доступ до кримінальних справ НКВС, КДБ. І знала, що у моїй родині по батьковій лінії є історія, над якою роками майорів ореол таємничості та недосказанності. Втратити такий шанс було помилкою і, здолавши шалене хвилювання, я наважилася зазирнути в минуле.

Важко передати відчуття, коли архіваріус дає тобі в руки документ, який десятиліттями припадав пилом під грифом “цілком таємно”. Тим паче, якщо цей документ – кримінальна справа рідної бабусі, пише Дарина Рогачук на сайті Історична правда.

Кримінальна справа Рогачук Марії Миколаївни № 12712–П

Марія Рогачук народилася 1926 р. на Тернопільщині, у тоді ще польському селі Ланівці в родині заможного селянина Миколи Щербаня. Окрім неї у Щербанів були старші діти Іван та Анастасія. На жаль, їхня мама Ганна (моя прабабуся) рано пішла з життя, і про неї практично нічого не відомо.

Бабуся була освіченою – закінчила 7 класів школи, працювала вчителькою, а після смерті матері поралася по господарству. У листопаді 1948 р., у вже радянських Ланівцях, вона вийшла заміж за мого дідуся – червоноармійця та завідувача сільського клубу Михайла Рогачука. Та за 3 місяці їх подружнє життя обірвалося. 23-річну Марію заарештував спецпідрозділ НКВС.

Моя бабуся Рогачук Марія Миколаївна

У родині про причини арешту бабусі знали дуже мало. Мій батько чув, що якимсь чином це було пов’язано з УПА і що в перші дні ув’язнення її хотіли розстріляти, але, “змилувалися”, і присудили 25 років Сибіру.

Трохи більше розповіла батькова сестра Ганна, єдина з 4-ох бабусиних дітей, яка живе у батьківському домі в Ланівцях. Вона знала, що бабусю заарештували через якісь листи, знайдені чи то в неї вдома, чи то в якійсь криївці. Але жодного з цих листів тітка Ганна не бачила, а про зміст навіть не здогадувалася.

І от, зрештою, лише через 70 років “ДЕЛО № 12712–П” нарешті розкрило родині трагічну історію Марії Рогачук, про яку вона мовчала все життя.

Бабуся Марія та дідусь Михайло

У кримінальній справі бабусі близько 100 сторінок. Перше, що впадає в око, – це прискіплива бюрократія радянської каральної машини: детально описаний зміст справи, перелічені назви документів, є нумерація. Все дуже чітко, конкретно і … моторошно.

Чим Марія Рогачук завинила перед радянською владою – пояснює постанова про арешт:

“Рогачук весной 1947 года вступила в преступную связь с учасником банды УПА Прийма Богданом Ивановичем под кличкой “Олег” и систематически в письменной форме, информировала его о положении в селе т. е. являлась информатором”.

Ім’я повстанця Прийми Богдана Івановича було незнайомим ані мені, ані родині. Але далі все встало на свої місця.

Судячи з анкети арештованої, Марію Рогачук затримали 13 лютого 1949 р. За кілька днів “опери” Скала-Подільського РВ МДБ обшукали будинок молодого подружжя та хату мого прадіда Миколи Щербаня, де виявили цікаву знахідку: “Рукопись начинающаяся “30 / ІІІ, 48 г. Д. Марійка! Дякую…”, оканчивающаяся словами “дуже вдячний Б”.

Схоже, “рукопись” – це лист повстанця Богдана Прийми до бабусі Марії, який чомусь зберігався у її батьківському домі. Тремтячими руками я почала гортати документи і не повірила своїм очам, коли натрапила на конверт, приклеєний  до обкладинки справи.

У ньому було кілька обгорілих аркушів, які виявилися листами Марії Рогачук та повстанця Богдана “Олега” Прийми.

Фрагмент листування Марії Рогачук із повстанцем Богданом “Олегом” Приймою

Я розплакалася прямо в архіві, читаючи ці листи. Тим паче, коли з одного з них випала бабусина фотографія… Було важко повірити, що ці маленькі листочки написані її рукою. Як виявилось, саме в них і містилася таємниця її арешту.

Послання Марії до Богдана Прийми датовані періодом із квітня 1947 р. до березня 1948 р. (на той час вона була ще неодруженою). Листи не є суто інформаційним, вони, швидше, схожі на спілкування двох близьких друзів. Марія звертається “Дорогий Богдане” чи “Дорогий Олегу” і завжди пише “Ти” з великої літери.

У листах бабуся розповідала повстанцю про стан справ у Ланівцях. Зокрема, про події в школі та сільраді, про роботу з піонерами, про те, хто із селян спілкується з репресивними органами, і навіть попередила про прибуття в село війська для зачистки “бандитів” з УПА.

Фотографія Марії Рогачук, знайдена у кримінальній справі № 12712–П

У відповідь Богдан Прийма надсилав бабусі літературу, пісні та колядки. Схоже, він був дуже інтелігентною й культурною людиною і мав письменницький хист:

“24. ІІІ. – 1948 р. Д. Богдане! Дякую за відповідь, пісні і літературу, що для мене є дуже цікавим. Збірник думок Твоїх я заховаю і постараюся задержати його для Тебе.”

На жаль, від Богдана Прийми зберігся лише один лист від 30 березня 1948 р. У ньому він пише:

“…пісні буду висилати за кожний раз. Мені зоря чомусь дуже до серця, ця ніжність, якої я ще не зазнав, хіба лиш у пісні. Може Ти і не рада ним, бо в Тебе є дія, а тут лише пісня…”

І дійсно, у листі є його пісня. Вона дуже проста, але, водночас, така романтична, трагічна і щира… Її слова говорять самі за себе.

Богдан Прийма зазначає, що останні 2 рядки кожного куплету співаються двічі і додає:

“Прикро мені, що не можу Тобі враз зі словами передати і мельодію, але трудно: Я хочу вірити, і я вірю, що всемогучий Бог допоможе, якщо схоч учити їх, то я ніколи не забуду їх мельодії, і Тобі в ліпший час пригадаю.”

Переважно Марія та Богдан листувалися про особисте. Відчувається, що їхні стосунки  були непростими. Богдан ображався, коли Марія довго не писала і хвилювався, що нецікавий їй і є для неї тягарем. Натомість бабуся просила його не гніватися і запевняла, що хоче жити з ним у згоді.

Лист Богдана Прийми до Марії Рогачук від 30 березня 1948 р.

Одне з найзворушливіших її послань від 8 липня 1947 р.:

“Д. Богдане! Важкий біль огорнув моє серце, почувши таку сумну і несподівану вістку про стан твойого здоровля. Сльози залили мої очі, читаючи такі останні слова від свойого найближчого друга і приятеля…. Сама собі не довіряю, щоб це було можливо, і щоб я більше не могла зійтися з Тобою на цім світі”.

З цього ж листа стає зрозуміло, що про зв’язок Богдана та бабусі знав її старший брат Іван, який, до речі, був червоноармійцем:

“Засилаю Тобі свій привіт, а за разом і Іван, бажаєм Тобі якнайскорше виздоровитися та дожити разом з нами до кращих і вільних часів, прожити в своїй вільній Україні щасливим і радісним життям, якого ми ще не бачили, але собі уявляєм.”

Проте, на жаль, воїну УПА Богдану Приймі не судилося побачити вільної України.

Лист Марії Рогачук до Богдана Прийми від 8 липня 1947 р.

У кримінальній справі бабусі зазначено, що у жовтні 1948 р. НКВСівці накрили криївку зв’язкової УПА Юстини Стасюк, через яку Марія та Богдан листувалися. Криївку знайшли у льосі будинку Стасюків у Ланівцях.

“1. Стасюк Юстиния Яковлевна 1915 года рождения … во время обнаружения у ней Х.48 года “схрона” скрылась и местонахождение ее в настоящее время неизвестно.

2. Прима Богдан Иванович 1920 года рождения … в 1944 году вступил в банду УПА под кличкой “Олег”. Действует в селе Лановцы”.

Водночас, у дослідженні публіциста Богдана Савки “Останні на полі слави (З історії національно-визвольної боротьби кінця 40-х –початку 50-х років на терені Чортківської округи ОУН)” я знайшла трагічні відомості – члени УПА Богдан Прийма та Юстина Стасюк загинули в бою або у безвиході від самострілу у 1949–1950 рр.

Щодо моєї бабусі, то, як виявилось, листування з повстанцем стало для неї фатальним. Під час штурму криївки у Ланівцях НКВСівці виявили її листи до Богдана і, за страшною іронією долі, прирекли її, вже заміжню, до в’язниці.

Моя бабуся Марія Рогачук

Марію Рогачук мучили допитами майже місяць. Читати звіти про них нестерпно боляче… Ось лише маленька, але багатослівна деталь:

“Начало допроса в 12:00, окончание в -.- “

Судячи з допитів, Марія могла за ніч раптово змінити свідчення. Страшно навіть уявити чому…

“1949 года февраля 13 дня

Вопрос: Кого из участников банд ОУН–УПА вы знаете?

Ответ: Никого из участников банд ОУН–УПА я не знаю.

1949 года февраля 14 дня

Вопрос: Следствие требует чтобы вы правдиво рассказали когда и при каких обстоятельствах установили связь с бандитом “Олег”?

Ответ: Я признаюсь, что на прошлом допросе пыталась обмануть следствие и ….”

Протокол допиту Марії Рогачук від 14 лютого 1949 р.

Зрештою, Марія Рогачук зізналася: перебувала у зв’язку з ОУН з 1945 року. Спершу читала підпільникам націоналістичну літературу, а навесні 1947 р. мала зустріч із “бандитом” Богданом Приймою, за дорученням якого була інформатором.

Проте всіх, відомих їй, членів ОУН–УПА бабуся так і не назвала. Казала: “Як би я ходила по світі, якби стільки душ продала…”, – згадала пізніше тітка Ганна.

Рідних бабусі теж допитували. Зокрема, мій прадід Микола Щербань, який, як з’ясувалося, понад 30 років був членом “Просвіти”, засвідчив, що повстанець Богдан Прийма був у нього вдома, але лише один раз: “… выше среднего роста, среднего телосложения, стройный, круглолицый, лицо смуглое, волос на голове черный, носпрямой, походка ровная. Одет был в чёрную шинель”.

Подружжя Марії та Михайла Рогачуків і мій прадід Микола Щербань

Зі старшого брата бабусі Івана, схоже, довелося вибивати свідчення…

“Вопрос: Кто из жителей с. Лановцы, находящихся на нелегальном положении, посещал вашу квартиру в 1947–48 годах?”

Ответ: Из жителей с. Лановцы, находящихся на нелегальном положении, мою квартиру никто никогда не посещал.

Вопрос: Когда вашу квартиру посещала нелегалка Стасюк Юстинья? Следство требует от вас правдивых показаний.

Ответ: Да, я следству говорил неправду и, видя бесполезность дальшего сопротивления, буду давать правдивые показания…”

Протокол допиту Івана Щербаня від 17 лютого 1949 р.

Спочатку Марію Рогачук хотіли розстріляти. Перші 6 діб арешту вона просиділа у камері-одиночці, потім була переведена у загальну. Тут на неї чекав новий удар долі – загинув її любий старший брат Іван…

Співкамерниці розказали, коли Іван прийшов передати сестрі хлібину і пляшку молока, його жорстоко побили тюремники. Якийсь час він ще боровся за життя, та побої виявилися смертельними. У нього лишилася вагітна дружина, яка через пережите, на жаль, втратила дитину…

Ось така вона – “людська” та “миролюбна” радянська влада…

Старший брат бабусі Іван Щербань (ліворуч)

Зрештою, майже через місяць слідства Марії Рогачук присудили 25 років заслання в Магадан із позбавленням громадянських прав на 5 років та конфіскацією майна.

Попри касацію та численні звернення мого вбитого горем прадіда, якому на той час було вже 68 років, “справедлива” радянська влада була непохитною.

Відомо, що у Хабаровському краї у нелюдських умовах Марія добувала в кар’єрах каміння, згодом навіть стала бригадиром будівельної бригади.

Бабуся Марія під час заслання у Магадані (верхній ряд по центру)

У засланні в неї було багато друзів. Вона присвятила їм такі слова, що збереглися на звороті однієї з фотографій: “Не в шумній розмові друзя пізнаються, друзя пізнаються порою, як горе настане і сльози поллються, той друг, хто заплаче з тобою. Спомин з тяжких днів, прожитих у неволі”.

Марія Рогачук та її подруги під час заслання у Магадані (у третьому ряду справа)

На щастя, завдяки хрущовській “відлизі” бабусі Марії вдалося повернутися додому раніше строку – влітку 1955 р. У Ланівцях її чекав батько Микола Щербань та чоловік Михайло Рогачук, з яким згодом вона народила 4 дітей. У 1991 р. бабусю реабілітували, і вона щасливо посміхалася, коли в селі демонтували пам’ятник Леніну.

Марія та Михайло Рогачук з дітьми Мирославом, Іваном, Ганною та Володимиром

Я дуже радію, що після всіх пережитих страждань моя бабуся таки побачила вільну Україну. Час завжди розставляє все на свої місця, і нарешті, через майже 70 років, світ знатиме, що в ньому жила проста сільська вчителька Марія Рогачук, яка віддала за Україну найдорожче – друзів, свободу, здоров’я і час.

Переконана – її страждання, як і жертви сотень тисяч інших людей, були недаремними. І сьогодні кожен із нас має продовжувати справу наших предків і боротися за щасливу Україну, про яку вони мріяли.

Бабусю, я Тобою безмежно пишаюся! І дякую Тобі та героїчно полеглому повстанцю Богдану Приймі від імені усієї нашої родини.