Вихідець з Тернопільщини зібрав найбільший футбольний музей України. Фото
Футбол для мене — це багато,
З дитячих літ через життя
Несу в тобі для себе свято
Через проблеми і буття.
Автор цих рядків – уродженець Сільця Підгаєцького району Василь Романович – з футболом уже понад 43 роки. Пам’ятає ще, як забивав вирішальні голи на чемпіонаті світу’1970 у Мексиці легендарний Пеле. Цю пристрасть будівельник за освітою Василь Васильович проніс через усе життя. Нині він працює в туристичному бізнесі і разом з друзями із Польщі (родиною Козловські) збудував красивий відпочинковий комплекс на Буковелі — туристичній Мецці Західної України. А його садиба “Урочище Вишня” відома на всі Карпати, адже саме там розміщений найбільший футбольний приватний музей України.
— Коли ми збудували садибу “Урочище Вишня” у 2003-ому, я відразу запланував зробити в ній певний футбольний прояв, — розповідає Василь Романович. — Однак остаточно ідея створення музею сформувалася у 2007-ому, коли познайомився з легендарними українськими богатирями братами Василем та Романом Вірастюками, а також відомим журналістом Олександром Гливінським. Того року в Буковелі відбувався командний чемпіонат світу серед богатирів. Лідером збірної України тоді був Василь Вірастюк, а ведучим змагань — Олександр Гливінський.
Після одного з перших видів змагань я підійшов до наших хлопців і запросив їх до своєї садиби. Їм так сподобалася гостина, що вирішили харчуватися в нас до кінця чемпіонату. І треба ж такому статися, що наші хлопці, які, видавалося, безнадійно програють суперникам після невдалого старту, раптом зібралися, здійснили справжній подвиг і всіх випередили. А вже на підсумковому нагородженні Василь Вірастюк узяв мікрофон, підійшов до трибуни, де ми палко вболівали, і наголосив, що грибна юшка, зварена моєю дружиною Валентиною, допомогла їм виграти цей чемпіонат (усміхається, — авт.)! З тих пір ми й дружимо…
І вже незабаром садиба “Урочище Вишня” стала знаменитою не лише грибною юшкою, баношем (а смачніше ці страви навряд чи в Карпатах ще десь готують, тож недаремно гості сусідніх садиб також приходять поїсти до ресторану “Урочища Вишня”) та гостинним домашнім сервісом, а й футбольним музеєм. Дуже допоміг пану Василю інший співзасновник музею Олександр Гливинський, особливо коли став прес-аташе футбольної збірної України. “Трофеї” для музею — автографи знаменитостей та футбольну атрибутику — Олександр привозить з різних куточків світу.
Експонатів уже назбиралося так багато, що Василь Васильович був змушений кілька разів розширювати музей, і на черзі — чергова реконструкція. Найбільш пам’ятні атрибути органічно перекочували до ресторану садиби, тож нині переглянути найважливіші футбольні поєдинки на великих екранах у гарній компанії та за відповідного інтер’єру збираються уболівальники з усього Буковелю. Торік музей Василя Романовича увійшов до п’ятірки кращих футбольних музеїв України у компанії клубних закладів донецького “Шахтаря”, луганської “Зорі”, дніпропетровського “Дніпра”, а також НСК “Олімпійський”, а у квітні цього року музей садиби “Урочище Вишня” був внесений до Національного реєстру рекордів України як такий, що має найбільшу колекцію футбольної атрибутики.
Нині у музеї понад півтисячі автографів спортивних знаменитостей та кілька сотень уболівальницьких шарфиків (так званих “роз”) з найбільш пам’ятних матчів. Так, наприклад, цілою колекцією шарфиків з ігор “Шахтаря”, “Динамо” та “Металіста” представлений єврокубковий сезон’2008/09, за підсумком якого донеччани здобули Кубок УЄФА. Є у колекції і шарфик Україна/Польща, у якому Григорій Суркіс очікував історичного рішення про проведення в нашій країні Євро’2012. Тематичні куточки мають збірна України, київське “Динамо”, донецький “Шахтар”, полтавська “Ворскла” (сім’я Миколи Павлова відпочивала в комплексі «Урочище вишня»). Представлений у музеї й пітерський “Зеніт”, уболівальники якого самі принесли Василю Романовичу атрибутику свого клубу, і навіть омський “ГазМяс” (як виявилося, команда з такою назвою справді грає в одному з нижчих російських дивізіонів).
Окремою експозицією представлена в музеї тема володарів “Золотого м’яча”. У ній зібрані автографи дев’яти кращих гравців Європи різних років — Льва Яшина, Олега Блохіна, Ігоря Бєланова, Андрія Шевченка, Марко Ван Бастена, Рууда Гулліта, Майкла Оуена, Рональдіньо та Кака. Для музейної експозиції, присвяченої темі фінальних частин чемпіонатів світу, відомий журналіст Артем Франков подарував свій багатотомник “Історія чемпіонатів світу”.
Втім, щоб перелічити усі експонати музею, не вистачить газетних шпальт, однак є у ньому певний куточок, особливо дорогий Василю Романовичу, — куточок, де він зберігає спортивні трофеї трьох онучок — Вікторії, Валерії та Віталії. Їхні батьки — син Василя Романовича Олег та зять Олег Пастущин — вірні помічники у розбудові музею. Дідусь прищепив любов до спорту і дівчаткам, отож тепер вони не лише вболівають перед телевізором, а й самі успішно змагаються. Молодша Вікторія готується нині до чемпіонату світу з танців в класі «Диско», а Валерія і Віталія у свої дитячі роки вже отримали дорослі розряди у гірських лижах. Вони переможниці і призерки вітчизняних і міжнародних змагань.До речі, всі онучки успішно навчаються у Тернопільській ЗОШ №3, а минулий навчальний рік усі троє закінчили з відзнакою. Словом, на Карпати і спорт Василь Романович «підсадив» усю свою родину, і це не дивно, адже, як зізнається віршованими рядками сам Василь Васильович:
Футбол для мене — це стихія!
В футболі жив й живу я нині.
Ти — стимул мій, ти — моя мрія,
Тебе плекав я й у родині!
Денис Лучка, «Нова Тернопільська газета»