Історія про “кіборга” з Тернополя, який захищає Донецький аеропорт
Уже п’ять місяців тернопільський «кіборг» Андрій Шараскін воює з російськими окупантами. Він командує 5-им батальйоном добровольчого українського корпусу «Правий сектор», який мужньо захищає донецький аеропорт. За бойові заслуги у протистоянні з ворогом 19 жовтня Олександр Турчинов нагородив його іменною зброєю.
У мирному житті Андрій – актор і режисер Львівського дитячого театру, а ще у нього є дитяча театральна компанія «АС». Підпрацьовував театралом також у Києві і Тернополі. Через професійну діяльність отримав позивний «Богема». Він розлучений, має дев’ятирічну донечку Софійку.
Іти на війну було особистим рішенням Андрія. Ще коли розпочалася анексія Криму, почав їздити у тренувальний табір, приводячи в порядок свою фізичну форму і військову підготовку. «Богема» чітко розумів, що доведеться воювати, не знав тільки, коли. Однак знав, що не зможе залишитися осторонь, коли в небезпеці рідна земля. Військова справа – це його хобі з дитинства. Нині воїн, а тоді ще театральний режисер, Андрій цікавився військовою тактикою, зброєю і відкрив у Львові свій електронний тир. На жаль, він так і не потрапив на жодні міжнародні змагання з тактичного бою, зате потрапив на війну…
Перший його бій відбувся у селищі Піски, що за кілька кілометрів від донецького аеропорту, це — зона, за яку відповідає 5-ий окремий батальйон ДУК «Правий сектор». До речі, це єдиний батальйон, який досі нелегалізований. На той момент аеропорт був практично взятий в кільце.
– Коли я вперше побачив донецький аеропорт, вартість якого, між іншим, складає 6,97 млрд. грн., він ще був практично цілим, — каже тернопільський «кіборг» Андрій Шараскін. – Однак за останній місяць грандіозна споруда перетворилася на купу уламків і скла. Усе це сталося з приходом російських танків, які працюють прямою наводкою, просто зносячи стіни.
За словами Андрія, вже п’ятий місяць добре підготовлений ворог не може вибити з аеропорту невелику групу наших військових, тому що перемогу здобуває той, хто вірить, що воює за правду. У путінських найманців немає мотивації — у них є лише накази, і, якщо є можливість відступити, вони це роблять, бо їм хочеться жити. Наші ж бійці «ховали» себе вже не раз і відступати не збираються. «Богема» зізнається, що не отримує задоволення від війни і не приховує, що йому страшно. В умовах війни відчайдухам-«кіборгам» доводиться стикатися зі смертю кожного дня. Трапляється, що вони знаходять прикопаних людей і їм невідомо, чи це мирні мешканці, чи солдати…
– Війна — це ще й своєрідний бізнес… Ми навіть рештки своїх побратимів намагаємося обміняти, викупити у бойовиків, – не приховує смутку командир 5-го добровольчого батальйону. – Вони ідуть на контакт, і нам вдається обмінювати живих на мертвих. Ми віддаємо їм їхніх полонених живими й неушкодженими, а вони нам віддають тіла або практично «мішки з кістками», бо наші побратими настільки побиті, що їх неможливо довезти…
Єдине, що не дозволяє бійцям впасти духом і залишити свої позиції, це перш за все відповідальність один перед одним, а ще відповідальність перед тими, хто віддав своє життя за право жити на власній землі. Вони вважають, що здати аеропорт – рівноцінне тому, що програти цю війну морально. Коли «кіборги» проводять військову операцію, то найголовніше — увійти в стан бою, а потім вийти з нього, бо якщо вони входять в цей стан битви, то подумки повинні себе поховати, обрубати всі ниточки, що з’єднують зі світом. У такі моменти тільки одна надія – на Бога. Хоча сам «Богема» до війни не носив жодної церковної атрибутики, але 20 вересня, у його день народження, сестра Вікторія надіслала йому освячений хрестик, якого Андрій тепер не знімає. Він зізнається, що ніколи не був релігійним, але завжди був віруючим, і нині, перебуваючи у пеклі, відчуває, що його охороняє Богородиця.
Андрій Шараскін – вольова і сильна особистість. Його енергетику відчувають бійці і тому готові йти за ним до кінця. «Богема» зізнається, що насправді акторська професія його не особливо приваблювала. А от режисер – людина, яка створює простір навколо себе, і тому в цьому театрі бойових дій він почувається, як у своїй стихії, оскільки сценарії режисерських постановок і того, що відбувається на Сході, на його думку, дуже схожі…
– Кілька днів тому група військових заснула, і до них на другий поверх зуміли пробратися бойовики, – розповідає Андрій. – Гранатами закидали місце, де хлопці відпочивали, у результаті – четверо поранених, одному хлопцеві відірвало обидві руки. Там, в аеропорту, ніколи не знаєш, де ворог. Він може бути у тебе за спиною.
Андрій з хвилюванням згадує день, що, за його словами, запам’ятається його батальйонові на все життя. До них надійшла інформація, що бойовики хочуть на день народження Путіна подарувати йому взяття донецького аеропорту. Вранці 7 жовтня були дві атаки, які оборонці успішно відбили за допомогою артилерії. А о 6-ій вечора військова розвідка штабу АТО підтвердила інформацію про можливе використання російської установки «Буратіно».
Коли розриваються її снаряди, розріджений газ проникає в усі щілини й одномоментно підривається. Але навіть не це найстрашніше — весь кисень в радіусі кількох кілометрів випалюється і створюється вакуум, в якому ніхто не виживає. Це був той випадок, коли вони подумки поховали один одно. Всі прощалися. І тоді, як пишуть у книгах, «настала гнітюча тиша…» О 6-ій ранку, коли їх почали обстрілювати з «Градів» і танки цілилися прямою наводкою, вони вітали один одного, бо зрозуміли, що вижили смерті на зло…