Сьогодні – Щедрий вечір
Через тиждень після коляди, напередодні Старого Нового Року – Щедрий вечір. Це – відгомони, мабуть, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланки.
У народній традиції обидва свята об’єдналися, і тепер маємо Щедрий вечір або свято Меланки. Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день, який передує Василю, або ж Новому року – Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим.
У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини.
Щедру вечерю 13 січня готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов’язковим було приготування млинців. У ході чого господині примовляли: “Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжджах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці”.
Із настанням сутінок уся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладаном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно, й приказував: “Аби й надалі ви мене так не бачили” (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров’я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).
На відміну від Святвечора, це свято не суто родинне, отож люди ходять один до одного в гості. Як смеркне, можна йти щедрувати — вітати людей з Новим роком, закликати до хати злагоду, добробут і багатий урожай, а хлопцям та дівчатам пророкувати щасливий шлюб (для обдарування щедрувальників годиться напекти млинців, бубликів, пиріжків).
Щедрівники водять із собою по хатах Маланку і Козу.
13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії – знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка – найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів (“старжу”) та звіроподібних (“диганію”). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок.
У новорічну ніч по хатах ходять також посівальники. З вечора 13 січня до світанку 14-го вони засівають нашу квартирну «ниву» на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, здоров’я й достаток. Засівають хлопчики 7 — 14 років (дівчатам і жінкам цього робити не можна). Підлітки носять у рукавиці зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя. Дуже добрий знак, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів (як свята вода) — тоді треба чемно вклонитися.
У цю багату на небанальні події ніч колись спалювали Дідуха — сніп жита, який стояв на покуті на Святвечір. Перед цим сніп обмолочували і навесні зерном з нього засівали першу борозну ниви. Восени останній сніп з тієї ниви ставав Дідухом. Ось такий колообіг у природі.
Незаміжні дівчата в ніч на Старий Новий рік ворожать на майбутнього судженого.
Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагались передбачити погоду та урожай на наступний рік